Ювілейні та пам`ятні дати

 

Календар знаменних та пам`ятних дат

 

2024 в Україні. Події. Особи. Пам`ятні дати та ювілеї

 Пам`ятні літературні дати 2024 року

З 2022 року інформація подається на головній сторінці.

 ГРУДЕНЬ

10 грудня

120 років від дня вручення  

(1901) 

першої Нобелівської премії 

Нобелівська премія – одна з найпрестижніших міжнародних премій, яку щороку присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства. Її заснували згідно із заповітом шведського підприємця, винахідника та філантропа Альфреда Бернарда Нобеля, який винайшов динаміт. Весь свій статок (близько 31,5 млн шведських крон) він призначив на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею річний прибуток від цієї спадщини має ділитися на 5 рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в різних галузях діяльності.

Перша церемонія нагородження відбулась 1901 року. Лауреатів оголошують у жовтні, але вручення премій відбувається 10 грудня – у день смерті Альфреда Нобеля.

Усі Нобелівські премії

https://www.nobelprize.org/prizes/lists/all-nobel-prizes/

Хто і за що отримав премію 2021 року

Фізіологія та медицина

Нобелівську премію з медицини отримали Девід Джуліус (66 років, США) – професор фізіології Каліфорнійського університету в Сан-Франциско та Ардем Патапутян (54 роки, Ліван) – молекулярний біолог та нейролог у Scripps Research у Ла-Хойі, штат Каліфорнія, за дослідження рецепторів температури та дотику.

Вони зробили провідні відкриття, які сприяли активним дослідженням того, як наша нервова система відчуває тепло, холод та як механічні подразники перетворюються у електричні імпульси. Ці знання можна використовувати для пошуку методів лікування різноманітних захворювань, а також у віртуальній реальності та робототехніці.

Фізика

Цього року  Нобелівську премію з фізики отримають три науковці із різних країн за дослідження клімату Землі та того, як людство на нього впливає. Це Сюкуро Манабе (90 років, Японія) із Пристонського університету, Клаус Гассельман (89 років, Німеччина) із Гамбурзького університету та Джорджо Парізі (73 роки, Італія) із Римського університету Ла Сапієнца.

Премію вчені отримали за новаторський внесок у розуміння складних систем – за фізичне моделювання клімату Землі, кількісну оцінку та прогнозування глобального потепління, а також визначення засад функціонування складних фізичних систем як на атомарному, так і на планетарному рівні.

Хімія

Нагороду з хімії присудили Бенжаміну Лісту (53 роки, Німеччина, очолює Інститут дослідження вугілля імені Макса Планка у німецькому місті Мюльхайм-на-Рурі), та Девіду Макміллану (53 роки, Велика Британія, шотландський хімік і професор Пристонського університету) за розробку нового інструменту для побудови молекул – органокаталізу.

Їхня робота сприяє прогресу у фармацевтичних дослідженнях та зменшенню впливу хімії на навколишнє середовище. Метод передбачає створення каталізаторів, які дозволяють використовувати методи класичної органічної хімії для отримання так званих хіральних сполук – таких, які не ідентичні своїм дзеркальним відображенням. Раніше їх могли отримати лише біологічним шляхом або ж очищували із сумішей.

Література

Лауреатом Нобелівської премії з літератури-2021 став 73-річний Абдулразак Гурна – танзанійський письменник, який наразі мешкає у Великій Британії. Він отримав нагороду за «його безкомпромісне та співчутливе занурення у наслідки колоніалізму та долю біженця у вирі культур та континентів».

Гурна народився та виріс на острові Занзібар, але наприкінці 60-х років, як біженець переїхав до Великої Британії. Він опублікував 10 романів та декілька коротких історій. Серед них, наприклад «Рай» (1994), «Дезертирство» (2005) та «Біля моря» (2011). Головною темою його творів є тема біженців.

  Мир

 Нобелівський комітет присудив Нобелівську премію миру головному редактору російського суспільного-політичного видання «Новая газета» Дмитру Муратову, який на цій посаді вже 24 роки, та філіппінській журналістці Марії Рессі, співзасновниці онлайн-видання Rappler, яке  займається розслідуваннями.

Журналісти тримали премію «за зусилля із збереження свободи слова як неодмінної умови для демократії та миру». Як зазначили у комітеті, вони є представниками усіх журналістів, які відстоюють свободу слова у світі, в якому демократія та свобода преси стикаються з усе більш несприятливими умовами.

Цьогоріч у переліку було 329 кандидатів: 234 людини та 95 організацій. Серед них, наприклад, російський опозиціонер Олексій Навальний, лідерки білоруських протестів Світлана Тихановська, Марія Колесникова і Вероніка Цепкало, захисниця екології Грета Тунберг та 45-й президент США Дональд Трамп. 

Економіка

Лауреатами премії з економічних наук стали Девід Кард з Каліфорнійського університету, Джошуа Ангріст з Массачусетського технологічного інституту  та Гвідо Імбенс зі Стенфордського університету.

Вони надали нове уявлення про ринок праці та показали, які висновки щодо причин та наслідків можна зробити з природних експериментів – ситуацій, які виникають у реальному житті, що нагадують рандомізовані експерименти. Їхній підхід поширився на інші галузі та зробив революцію в емпіричних дослідженнях.

Кард проаналізував вплив мінімальної заробітної плати, імміграції та освіти на ринок праці. А Імбенс та Ангріст показали, які висновки про причину та наслідок можна зробити з природних експериментів.

6 грудня

День Збройних Сил України     

День Збройних сил України – це свято тих, хто захищає територію нашої країни від ворогів, піклується про безпеку та зміцнення обороноздатності Української держави. Це свято хоробрих людей, завдяки незламному духу яких, наша країна досі є суверенною незалежною державою.

Попри досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах від Київської Русі до збройного конфлікту на Сході України.

Вітаємо солдатів і офіцерів, які щодня щиро, вірою і правдою служать Українському народові. Вітання вам і вашим родинам, з Днем Збройних Сил України! Козацької мужності, дідівської гідності, батьківської мудрості, незламної сили волі та віри у власні сили. Нехай оптимізм , спокій та гарний настрій завжди крокують поряд. Мирного неба, добробуту та процвітання нашій державі.

Крім цього 6 грудня  - свято пам`яті тисяч відважних воїнів, які віддали свої життя за незалежність, волю , суверенність та неподільність нашої держави. Ніколи нам не забути їх героїчних подвигів заради України, щирої любові до рідної землі та безмежної відданості своїй Батьківщині.

5 грудня

120 років від дня народження 

Волта Діснея (1901-1966),

американського художника-мультиплікатора, кінорежисера, продюсера, сценариста, актора, засновника компанії Walt Disney Productions

 Поява легенди.

Все почалося у 1914 році, коли Волт був підлітком. Побачивши у кінотеатрі «Канзас-Сіті» короткий чорно-білий мультфільм про Білосніжку, Волт отримав дуже сильне враження, яке і визначило його майбутнє. Пройшло декілька років , перш ніж Волт влаштувався художником на кінорекламну студію і став створювати перші рекламні ролики. У гаражі, який він винайняв за гроші, Волт ночами працював над першим мультфільмом «Сміхограма». Справа почала набирати оберти,  Волту надходило все більше замовлень. На гроші замовників Волт організував фірму «Сміхограма Корпорейшн». Але, нажаль, перші фінансові складнощі з`явились досить швидко і фірма розвалилася.

 Волт не опустив руки, він продовжив малювати і вирішив створити незвичайний фільм «Аліса в країні мультиплікації». Як тільки Волт зі своїм братом Роєм переїхав до Голівуду, стається диво. Бізнесмен із Нью-Йорка запропонував за «Алісу» півтори тисячі доларів і замовив біля десятка таких же фільмів. Розпочалася робота, день і ніч Волт працював над замовленням, але вже не у гаражі, а у невеликій студії, яка мала назву «Disney Brothers Cartoon Studio». Працювати одному виявилося важко, тому Волт взяв у помічники починаючих художників, а його брат став фінансовим керівником студії.

Надзвичайну популярність отримала серія мультфільмів «Кролик Освальд». Цей мультфільм дав поштовх на створення всесвітньо відомого персонажа. Хоча спочатку мишеня звали Мортімер, але невдовзі йому дали ім`я Міккі Маус, а Волт подарував мишеняті власний голос. До речі, Волт дуже боявся мишей.

Вперше Міккі Маус з`явився у німому фільмі «Божевільний аероплан», а пізніше став героєм звукового фільму «Пароплавчик Віллі». Цей мультик став першим в історії мальованим фільмом із синхронним стереозвуком! Художники Діснея, перед тим як малювати тварин, завжди ретельно вивчали звички їхніх живих прототипів. Тому всі рухи на екрані вкрай правдоподібні.

Після появи Міккі Мауса режисеру відкрився шлях до успіху. У 1929 році Волт почав роботу над циклом «Забавні симфонії». У цих фільмах з`являються собака Плуто, пес Гуфі та селезень Дональд Дак.

 Шлях до успіху.

Волт вирішив, що прийшов час виконати дитячу мрію, яка народилася у нього ще тоді, у кінотеатрі "Канзас-Сіті», у 1914 році.  Вже під кінець 1939 року на екрани Америки виходить повнометражний анімаційний фільм Діснея «Білосніжка і семеро гномів» за казкою Братів Грімм. Фільм приніс 8 мільйонів доларів прибутку і дуже багато захопливих відгуків не лише серед глядачів, але і у професійній пресі. На той час це був дійсно прорив, бо зазвичай мультфільми були тривалістю 10 хвилин.

 За «Білосніжкою» була створена ціла серія анімаційних шедеврів, яка принесла всесвітню славу режисеру: «Піноккіо» (1940), «Дамбо» (1941), «Бембі» (1942), «Попелюшка» (1950), «Пітер Пен» (1953), «Леді і Бродяга» (1955), «Спляча красуня» (1959), «101 далматинець» (1961) і «Книга джунглів» (1966). За досягнення у галузі кіномистецтва Волт Дісней був нагороджений 26 статуетками «Оскара», що є абсолютним рекордом, а також багатьма іншими нагородами та преміями.

Такого успіху Волт Дісней досягнув завдяки своєму стійкому характеру та сильному бажанню здійснити найзаповітнішу мрію. Життя цього видатного чоловіка повинно завжди нагадувати, що немає нічого неможливого, саме головне – не опускати руки, йти вперед до заповітної мети.

 Діснейленд

Крім здійснення своєї мрії, Волт хотів зробити щасливими інших людей. Одного разу, прогулюючись по вулиці зі своїми доньками Дайаной Мері і Шерон Мей, Дісней вирішив створити незвичайне місце, світ казок і мультфільмів, але не на екрані, а у реальному житті. Саме після цього у 1955 році з`явився Діснейленд-парк. Тут цікаво і дітям і дорослим.

«Усім, хто завітав до цього щасливого місця – ласкаво просимо! Діснейленд – це ваша країна. Тут воскресають прекрасні спогади людей похилого віку, і тут молоді можуть вдихнути виклик і обіцянки майбутнього. Діснейленд присвячується ідеалам, мрій та реальних подій, які створили Америку…з надією, що вона стане джерелом радості та натхнення для всього світу». Промова Волтера Діснея, 17 липня  1955 року.

Існує також ще кілька парків розваг компанії Disney: Дісней Ворлд у Флориді, Діснейленд в Японії – Токіо Діснейленд і «Парк Діснея на воді» Токіо Діснейсі (DisneySea), Діснейленд в Парижі.(так званий Євро-Діснейленд). Також в Китаї будується «піратський» Діснейленд.

1 грудня 

Всесвітній День боротьби зі СНІДом

СНІД – синдром набутого імунодефіциту – це кінцева стадія інфекційного захворювання, викликаного вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей вірус уражає спеціальні клітини крові (лімфоцити), які відповідають за захист організму людини від різних мікробів та пухлин і поступово вбиває ці клітини.

Як можна заразитися ВІЛ?

Зараження можливе лише у випадку, коли кров, сперма та грудне молоко людини, зараженої ВІЛ, потрапляє у кров іншої людини. ВІЛ міститься практично в усіх біологічних рідинах зараженого організму, але в різних концентраціях. Найбільша його кількість визначається в крові, спермі, виділеннях статевих органів жінки і грудному молоці. Тому найпоширенішим способом зараження ВІЛ є статевий акт без презерватива, коли через мікротравми слизової оболонки статевих органів чоловіка чи жінки вірус проникає в організм людини.

Небезпека зараження існує при використанні шприців для введення наркотиків шляхом ін’єкцій.

Вірус може передаватися від зараженої матері до дитини під час годування, вагітності, пологів.

Якими шляхами ВІЛ не передається?

До цього часу не відомо жодного випадку зараження ВІЛ через сечу, кал, слину, сльози: у цих виділеннях організму інфікованої людини ВІЛ міститься в кількостях, недостатніх для зараження іншої людини. Отже, немає ніякої небезпеки зараження при рукостисканні, обніманні, поглажуванні та поцілунках, так само як нічого не загрожує людині, коли носій вірусу кашляє або чхає в її сторону. Тарілки, стакани, ножі та ложки, телефони, дверні ручки, якими користується носій ВІЛ чи хворі на СНІД, не є небезпечними. Робота чи спільне проживання із зараженими людьми, догляд за ними не пов’язані з якою-небудь небезпекою.

Як боротися з ВІЛ?

ВІЛ сам по собі є дуже непомітним вірусом. Він швидко гине під дією простих дезинфікуючих речовин: спирту, хлораміну, а також високої температури (кип’ятіння миттєво вбиває ВІЛ). Тому елементарні гігієнічні засоби як вдома, так і в медичних закладах легко його знешкоджують. Але, якщо ВІЛ потрапляє в організм, знешкодити його там уже неможливо: на сьогоднішній день ще не існує ліків, за допомогою яких можна було б убити чи вивести ВІЛ з організму, або вакцини, яка б могла запобігти розвитку захворювання чи потрапляння ВІЛ в організм.

Куди слід звернутися для обстеження на ВІЛ?

Обстеження на наявність ВІЛ найкраще пройти в кабінеті довіри (чи анонімного обстеження). Такі кабінети створені в кожному обласному центрі України та в багатьох великих містах. Його адресу можна дізнатися через телефонну довідкову службу або в будь-якому медичному закладі. Прийом у таких кабінетах ведеться анонімно й на умовах довіри, тобто збереження таємниці одержаних від вас відомостей.

Як уберегти себе від зараження ВІЛ?

На сьогодні єдиним засобом проти зараження ВІЛ є профілактика.

Гомосексуалісти та бісексуали, люди, які вживають наркотики внутрішньовенно й ті, що мають багато статевих партнерів, постійно опиняються в ситуаціях, пов’язаних з високим ризиком зараження ВІЛ. Тому, якщо ви усвідомили цю загрозу та її наслідки для себе, рекомендуємо вжити всіх необхідних застережливих заходів, вдаючись до безпечних форм сексуальних контактів.

 ЛИСТОПАД

Щороку у четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932–1933 років. 27 листопада, о 16:00, закликаємо всіх традиційно запалити свічки у вікнах осель та на пам'ятних місцях у ваших містах і селах і таким чином вшанувати мільйони вбитих голодом українців. Традицію вшановувати жертв Голодомору засвіченою у вікні свічкою започаткував Джеймс Мейс. Американський історик у 1986–1987 роках очолював Комісію Конгресу США зі збору свідчень очевидців голоду. 

https://old.uinp.gov.ua/news/lyudi-pravdi-dzheims-meis

 

26 листопада

125 років  від дня заснування (1896)

 Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського 

(на той час – Музей українських старожитностей ім. В. В. Тарновського)

Відкритий 1902 у Чернігові на базі приватного зібрання В. Тарновського, переданого ним губернському земству. З 1906 носив ім'я свого засновника. На поч. 20 ст. – одне з найзначніших в Україні сховищ національних старожитностей. Серед найвідоміших його колекцій – пам'ятки археології первісного суспільства й Київської Русі (переважно з розкопок Княжої Гори біля Канева); автографи відомих державних діячів, представників української культури; багата збірка художньо-картографічних матеріалів "Мальовнича Україна", що давала всебічне уявлення про країну та її населення; понад 1500 портретів видатних історичних осіб 17–18 ст., рідкісні рукописи, стародруки, матеріали архівів знаних на Чернігівщині родів: Милорадовичів, Забіл, Лашкевичів, Полетик,  Тарновських та ін., судових установ, монастирів.

Особливу цінність мав розділ козацької старовини, що містив близько 1 тис. пам'яток. До його складу входили, зокрема, унікальні збірки клейнодів козацьких і зброї, предмети військового побуту, церковне начиння, портрети, автографи й особисті речі українських гетьманів і представників козацької старшини (Б. Хмельницького, І. Мазепи, І Скоропадського, С. Палія, П. Полуботка, К. Разумовського, В. Л. Кочубея та ін.), списки козацьких літописів, гетьманськї універсали й інші оригинальні документи.

У відділі, присвяченому Т. Г. Шевченкові, що не мав собі рівних за обсягом і цінністю представлених матеріалів, зберігалося понад 1 тис. пам'яток, зокрема, автографи творів поета, його щоденник, листування, особисті речі, документи, близько 400 мистецьких творів, посмертна маска й інші меморіальні предмети. У поповненні та науковій обробці колекцій, підготовці каталогів музейного зібрання брали участь відомі вчені, музейники, краєзнавці.  У різні роки його очолювали відомі діячі науки і культури. У 1919 році заклад перетворено на Перший радянський музей, його зібрання на той час налічувало понад 9 тис. пам'яток. У 1923–25 увійшов до складу Чернігівського історичного музею. Меморіальна колекція Т.Шевченка зберігається в Національному музеї Т.Шевченка в Києві, збірка його автографів – у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України.

19 листопада 

Міжнародний день відмови від паління

(No Smoking Day) – відзначають щорічно у третій четвер листопада в більшості країн світу. Він встановлений Американським онкологічним товариством в 1977 році після того, як було визнано згубний вплив куріння на організм людини та здатність регулярного куріння провокувати розвиток раку. Незабаром до цієї корисної ініціативи стали приєднуватися у всьому світі.

Мета цього Дня – сприяти зниженню поширення тютюнової залежності, залучення до боротьби проти куріння всіх верств населення та інформування суспільства про згубний вплив тютюну на здоров’я. кінцевою метою є сприяння захисту нинішнього та прийдешніх поколінь від руйнівних наслідків для здоров’я, а також від соціальних, екологічних і економічних лих, пов’язаних з вживанням тютюну і впливом тютюнового диму.

Про шкоду паління знають усі. Про те, що куріння вбиває, попереджають написи на кожній пачці сигарет. Майже кожен ще у шкільному віці чув про шкоду нікотину, що тютюновий дим – сильний канцероген, що серед хворих на рак легень 90 % – курці.

Але в Україні курить майже кожний третій...

Є така властивість людської психіки – вважати, що жахливі наслідки шкідливої звички можуть спіткати кого завгодно, але не самого курця. Що це хтось зовсім далекий і незнайомий хворітиме страшними недугами, причина яких – паління. Що не своя, а чиясь дитина мучитиметься від нападів ядухи, викликаної палінням матері. Що загроза викидня нависатиме над чиєюсь чужою, а не власною вагітною дружиною. Що принизливу залежність від якоїсь гидоти, що зростає з кожною викуреною сигаретою, можна легко подолати.

Але думати так – помилка. Біда сліпа і б’є, не обираючи жертв. Для курців вірогідність отримати смертельну недугу є значно вищою, ніж для решти людей. А «джентльменський набір» хвороб, які, хоч і не вбивають зразу, та значно погіршують якість життя, рано чи пізно отримують усі любителі тютюну.

  

     

 11 листопада   

200 років від дня народження 

Федора Михайловича Достоєвського 

(1821–1881), 

відомого класика російської літератури, публіциста, 

одного з найкращих романістів світового рівня

Федір Михайлович Достоєвський народився в Москві 30 жовтня (11 листопада) 1821 у сім’ї лікаря. Батьки Федора були багатими людьми, однак вони невпинно працювали, щоб забезпечити сім` ю і дати дітям хорошу освіту. Згодом Достоєвський не раз зізнавався, що дуже вдячний батькові і матері за чудове виховання і освіту, які коштували їм важкої праці. 

У 1838 році Достоєвський навчався в петербурзькому Військово-інженерному училищі, де  разом з приятелями організували власний літературний гурток, в який, крім Федора Михайловича, увійшли Григорович, Бекетов, Вітковський, Бережецький. Уже тоді письменник почав створювати свої перші твори, але все ж не наважувався остаточно встати на шлях літератора. Завершивши навчання в 1843 році, він навіть отримав посаду інженера-підпоручика в Петербурзькій інженерної команді, однак протримався на службі недовго. У 1844 році він вирішив займатися виключно літературою і подав у відставку. 

Хоча сім`я і не схвалювала рішення молодого Федора, він старанно взявся працювати над розпочатими раніше творами і розвивати ідеї нових. 1944 рік ознаменувався для початківця письменника виходом його першої книги - "Бідні люди". Успіх твору перевершив усі очікування автора. Критики і літератори високо оцінили роман Достоєвського, підняті в книзі теми знайшли відгук у серцях у багатьох читачів. Федора Михайловича прийняли в так званий "гурток Бєлінського", його почали звти "новим Гоголем".

У наступні три роки Федір Достоєвський видає твори "Двійник", "Господиня", " Білі ночі", "Некрапка Незванова". У всіх них він зробив спробу проникнути всередину людської душі, детально описвши тонкощі характеру героїв. Новаторство не прийняли і шановані у Достоєвського Некрасов і Тургенєв. Це змусило письменника віддалитися від друзів.

З 1847 стає учасником революційного гуртка М. В. Петрашевського, захоплюється ідеями утопічного соціалізму. У 1849 був заарештований і засуджений до смертної кари, яку замінили 4-річною каторгою.

Згодом написав кілька творів про каторгу, найбільшим з яких стали "Записки з Мертвого дому" (1861-62).

У другій половині 50-х разом з братом М.М. Достоєвським видавав журнали "Час" і "Епоха".

У 1855 році написав вірш, присвячений вдові Миколи I, в надії на амністію і надання наступного звання, який і отримав.

У 60-70-і рр. створені найбільш видатні книги Федора Достоєвського: “Злочин і кара” (1866), "Ідіот" (1868), "Біси" (1871-72), "Підліток" (1875) і "Брати Карамазови" (1879-80).

У 1873-74 редагував журнал "Громадянин", де почав друкувати "Щоденник письменника". У 1880 виголосив промову на відкритті пам’ятника Пушкіну в Москві.

28 січня (9 лютого) 1881 Достоєвський Федір Михайлович вмирає через різке загострення хвороби емфіземи.

Чотири романи Ф. Достоєвського – "Злочин і кара" (1866), "Ідіот" (1869), "Біси" (1872), та "Брати Карамазови" (1880) увійшли до списку 100 найкращих книг усіх часів за версією Норвезького книжкового клубу. Жоден інший письменник у списку не згадується чотири рази.

На полицях нашої бібліотеки 

9 листопада

День преподобного Нестора Літописця  

День української писемності і мови

9 листопада наша країна святкує День української писемності та мови. Це свято було започатковано Указом президента України № 1241/97 від 6 листопада 1997-го. Традиційно цього дня всіх українців запрошують написати Всеукраїнський диктант національної єдності і перевірити свої знання.

У 1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мові статусу державної. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: в Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляють майже 45 мільйонів людей і вона належить до найпоширеніших мов світу.

Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї. Про це свідчать і архаїзми, і деякі фонетичні та морфологічні ознаки, які зберегла наша мова протягом століть.

Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох – від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника…

Щодо початку писемності в українських землях тривають наукові дискусії. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби.

Кілька століть нас привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, що сягає глибокої давнини і налічує багато тисячоліть.

Цікаві факти про українську мову

За православним календарем 9 листопада вшановують пам’ять Преподобного Нестора-Літописця - послідовника Кирила і Мефодія. Вважається, що Нестор Літописець став прабатьком української писемної мови. Давніший із літописів, який дійшов до нас, був написаний у 1377 році на пергаменті – вичиненій телячій шкірі. Він носить назву Лаврентіївського, за іменем монаха-переписувача Лаврентія. Зокрема до цього списку входить “Повість врем’яних літ” (або “Повість минулих літ”), написаний на початку XII століття. Автором “Повісті” вважається монах Києво-Печерського монастиря Преподобний Нестор-літописець (близько 1050 – 1114 рр.),першим давньоруським письменником і літописцем, послідовником творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Автор житій князів Бориса і Гліба, Феодосія Печерського; традиційно вважається одним із авторів «Повісті временних літ». Саме Нестор увів історію Русі в річище всесвітньої історії.

 Преподобний Нестор працював до останнього дня свого земного життя. Мощі святого покояться в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%B5%D1%86%D1%8C

6 листопада

210 років від дня народження

Маркіяна Семеновича Шашкевича 

(1811–1843), 

українського письменника, 

громадсько-культурного діяча, духовного просвітителя, 

речника національного відродження на західних землях України

Лев українського слова.

Маркіян Шашкевич прожив лише 32 роки, але назавжди увійшов в історію української літератури.

«Руса́лка Дністрова́я» — перший західноукраїнський альманах народною мовою, виданий у м. Буда (з 1873 Будапешт) у 1837 році силами членів гуртка «Руська трійця» Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем. Надрукована азбукою «гражданка», фонетичним правописом ( різновид правопису, за яким написання слова відповідає його літературній вимові, один з двох різновидів правопису, на які спирається сучасна українська).

Не збереглося жодного прижиттєвого портрета Маркіяна Шашкевича. Його портрет змальований пізніше. Маркіян Шашкевич та його син Володимир були дуже подібними один на одного. Їхню фізіологічну схожість перед самою кончиною у віці 80-и років підтвердила матір Володимира Юлія Крушинська-Шашкевич. І його образ  створюють, послуговуючись світлиною Володимира.

Писати вірші почав, ще коли навчався у школі.

М.Шашкевич був вільним слухачем філософського відділу Львівського університету, паралельно навчаючись у Львівській духовній семінарії. З студентських років він хворів на сухоти.

Маркіян Шашкевич збирав народні пісні. За час навчання в нього набралося більше десятка зошитів із пісенним фольклором.

У 1831 році Шашкевича було виключено з семінарії за порушення семінарського режиму й “вільнодумство”. Розгніваний батько відмовився від сина. Тому Маркіян залишився у Львові в дядька по матері Захара Авдиковського і почав серйозно займатися самоосвітою. Читав усе пов’язане зі слов’янською культурою.  Щоправда Шашкевич таки закінчив семінарію, вступивши знову 1833 року через смерть батька, бо тепер він мусив годувати сім’ю.

Після закінчення семінарії працював попом на селі

У лютому 1838 року Маркіян Шашкевич обвінчався з Юлією Крушинською. Але подружжя разом прожило мало. Після смерті чоловіка Юлія більше не одружувалася.

Матеріальні нестатки, цькування властей – погіршили здоров’я Шашкевича. А смерть молодшого сина сприяла загостренню туберкульозу. Шашкевич втратив зір і слух, і паралізований ще кілька місців страждав.

Літературна спадщина Шашкевича невелика: три десятки поезій, романтичне оповідання “Олена”, переспіви та переклади із староруської, чеської, польської і сербської мов.

Маркіян Шашкевич писав під псевдонімом Руслан. Ніхто не знає мотивації Шашкевича щодо вибору саме такого художнього імені. Навряд чи такі талановиті лінгвісти, як Шашкевич чи Головацький, могли не знати про його неслов’янське походження (Русла́н — чоловіче ім’я тюрксько-перського походження. У перекладі означає «лев»).

Маркіян Шашкевич. Повні тексти творів.

ttps://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=123

4 листопада

1010 років від початку закладення (1011–1018) Софії Київської (або Софійського собору) – визначної пам'ятки історії та архітектури України. Дату заснування подано за сайтом Софійського собору, на основі співставлення даних графіті й днів освячення Софійського собору.

Однією з найголовніших християнських святинь Східної Європи є Софійський собор. Розташований він у серці древнього Києва, на території однойменного монастиря, і є складовою частиною Національного заповідника «Софія Київська». Створений як головний храм Київської Русі, Софійський собор був духовним, політичним і культурним центром держави. Під його склепінням із почестями майбутні правителі сходили на великокняжий престол, тут відбувалися церковні собори, приймали іноземних послів, ухвалювали політичні угоди. Софійський собор славний тим, що тут створювали літописи, діяла перша школа та бібліотека.

 Собор Святої Софії у Києві будували візантійські майстри. В архітектурних особливостях споруди чітко простежуються традиції візантійського зодчества. Тут є дві сходові вежі, що ведуть на хори й гульбище – так називали терасу або галерею, якою була оточена споруда по периметру вгорі. Спочатку Софія мала п’ять апсид та п’ять бань, стіни її традиційно не були потиньковані.

 Так, головний храм Давньої Русі має аналогії із храмом Айя Софія у Стамбулі (тодішньому Константинополі), але жодною мірою не є його копією.

 Після численних перебудов Софійський собор набув цілком оригінальних рис і перетворився на неповторний архітектурний шедевр.

Храм пережив за свій вік чимало потрясінь, були в нього епохи розквіту і занепаду. 

Головні віхи його життя.

• Софійський собор – головний храм Київської Русі, резиденція Київського митрополита. Майдан передсобором – центральна площа держави, на якійзбиралося віче.
• Князівські міжусобиці, ординська навала, численні пограбування і занепад.
• Перенесення центру митрополії з Києва до інших міст. Боротьба між різними гілками християнських церков за першість. Поступове посилення впливу Росії.
• Відновлення Руської православної церкви за часів митрополита Петра Могили. Реставрація споруди, яка набула рис ренесансу. Заснування при соборі чоловічого монастиря.
• Період Руїни, який закінчився через три десятиліття активною діяльністю у сфері будівництва храмів гетьмана Мазепи. Собор відбудовано і додано елементи козацького бароко. Споруджено дзвіницю.
• Поява поряд із собором будинку митрополита, трапезної, хлібарні, кількох келійних корпусів.
• Ліквідація монастиря (1786).
• Наймасштабніша реставрація Софії Київської (1843–1853).
• Після революції Софійський собор був кафедральним храмом Української Автокефальної Православної Церкви. Із її ліквідацією собор закрили. Невдовзі ансамбль монастиря перетворили на державний заповідник.
• 1990 року собор разом із ансамблем монастирських споруд на подвір’ї занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Це цікаво.

Іконостас

Перший іконостас був встановлений у соборі в 17 столітті, під час перебудови митрополитом Петром Могилою. Головний вівтар собору прикрашають Царські ворота. За радянських часів їх віддали на переплавку. Однак, 2008 року за малюнками та елементами воріт, які вціліли, святиню відновили. 

 

Графіті

На стінах Софійського собору є написи та малюнки, зроблені як священиками, так і відвідувачами собору. Нині виявлено понад 7 тисяч графіті, найстаріші з яких з’явилися в 11 столітті. Кількість таких зображень свідчить про високий рівень писемності в Русі-Україні. Цікаво, що частина графіті виконана не кирилицею, а глаголицею.

Серед найцінніших написів: 

• записи про смерть Ярослава Мудрого;
• автограф Володимира Мономаха;
• запис про мирний договір 11 століття між князями на ріці Желані (зараз – Жуляни);
• запис про купівлю дружиною Всеволода Ольговича Боянової землі.

У кількох місцях собору фахівці відкрили графіті, датовані 1018–1036 роками. Більшість авторів написів – звичайні мешканці Русі. Є серед них і кумедні: «Козьма злодій – вкрав м’ясо» або «Грамоті навчався Фома євнух писав то».

 Дзвіниця

Дзвіниця Софійського собору – перша кам'яна споруда, зведена в 1699–1706 роках після пожежі кінця 17 століття. Архітектор, який її створив, невідомий. Спочатку дзвіниця мала три яруси, увінчувала її невелика баня з високим шпилем. Зараз важко уявити, що в час будівництва дзвіниці на її місці був яр. Але незвично розміщена споруда не тільки через це. 

Вона стоїть на схід від собору, що є нетиповим для ансамблів такого типу. Фахівці упевнені, що це зроблено невипадково: дзвіниця побудована саме в цьому місці, щоб створювався зоровий зв'язок зі схожою дзвіницею Михайлівського монастиря, а також, щоб замикалася перспектива від усіх чотирьох воріт Верхнього міста: Софійських, Печерських, Золотих та Львівських.

• Дзвіницю Софійського собору побудував на свої гроші гетьман Мазепа. 13-тонний дзвін «Мазепа», відлитий у ті часи, досі на  своєму місці.

ЖОВТЕНЬ

30 жовтня 

110 років від дня народження

Григорія (Григора) Яковича Крука

(1911–1988),

українського скульптора світового рівня, графіка

(Німеччина)

Обдарований Богом творець.

Народився Григорій Крук  30 жовтня 1911 р. в селі Братишів Тлумацького району у родині сільського гончара Якова Крука, який добре знався на церковному малярстві. Очевидно, від батька Г. Крук перейняв замилування до різьби.

Після закінчення Братишівської 4-класної школи за порадою вчителя В. Лукасевича батьки віддали сина до школи у Нижневі, а далі до Станіславської промислової школи, де впродовж чотирьох років засвоїв професію майстра по дереву. За рекомендацією дирекції школи Г. Крука направляють до вищої промислової школи у Львові, з якої перейшов до Львівської школи декоративного мистецтва, познайомився із українським скульптором С. Литвиненком (він - творець пам'ятників Т. Шевченку у с. Устя Снятинського району і на могилі М. Бенцаля у Коломиї) і А. Коверком (автор пам'ятника Т. Шевченку у Косові). 

З першим з них він працював над знаменитими «Каменярами» на могилі (І. Франку на Личаківському цвинтарі у Львові, фото), а з другим - над іконостасом для каплиці Львівської духовної греко-католицької семінарії.

Далі навчання у Краківській академії мистецтв (з 1928 р.),  де навчався у дуже важких матеріальних обставинах. «Це був скромний, - згадував його товариш по навчанню Юрій Кульчицький,  - але гордий студент. Страшенно бідував. Не мав змоги їсти з нами в студентській їдальні. Через це з друзями зустрічався завжди по обіді, і ніхто не міг довідатися, де і що він їсть. У майстерні працював у білому халаті».

Це скрутне становище молодого студента намагалася використати польська поліція, яка обіцяла йому велику, як для того часу, стипендію у  розмірі 400 золотих щомісячно при умові, що Г. Крук стане членом компартії і буде доносити у поліцію «прізвища головних агітаторів і членів партії». Наш земляк категорично відмовився від такої «допомоги».

 Найбільшою подією у житті і творчій діяльності Г. Крука було його знайомство із видатним письменником Б. Лепким. «Часто в його хаті велися розмови на актуальні теми української культури. Він звернув увагу на мої праці, що я їх виконував в академії», - записав скульптор у своїх спогадах «Мій шлях до різьби».

 За рекомендацією професора Б. Лепкого Г. Крук оформив вівтар і Розп'яття Христа для греко-католицької церкви св. Норберта у Кракові, що, на жаль, було знищено під час Другої світової війни. У Кракові митець також потоваришував із художниками - нашими земляками Д. Іванцевим і М. Зорієм, творцем пам'ятника на могилі композитора Д. Січинського в Івано-Франківську (тепер Меморіальний сквер).

Богдан Лепкий добився того, що Г. Крука було рекомендовано для навчання у Берлін, чому із відомих причин спочатку перешкоджала польська поліція і ректор Краківської академії мистецтв, художник Фридерик Пауч (відомі його картини на гуцульську тематику), який став польським шовіністом. Та усе закінчилося добре, і Г. Крук у 1937 р. виїхав до Берліна» де спочатку за рекомендацією Б. Лепкого проживав у Студентському домі.

Тут він пережив чимало прикрих хвилин - не мав що їсти, але перемогла вперта вдача нашого краяна і втручання професора Берлінської академії мистецтв Альфреда Фоке, який добився від міністерства стипендії для Г. Крука. Він навчався на відділі «Бавплястік» («Будівельна пластика»), а одночасно «підробляв», виконуючи різні замовлення. Так, у 1940 р. він виконав посмертну маску президента ЗУНР Є. Петрушевича, а для гетьмана П. Скоропадського - його бюст.

У Берліні Григорій Крук зрозумів своє покликання як скульптор, познайомився із цікавими людьми із різних сфер громадського і мистецького світу, а одночасно відчув перші прояви жаху від фашизму. Тут він брав участь у колективній виставці, створив проект пам'ятника Українській Матері, присвятивши його всім матерям, діти яких загинули у підвалах НКВС у Львові.

У 1946 р. він навчався в університеті ЮНРРА у Мюнхені, а у 1949-1955 рр. за сприянням єпископа УГКЦ І. Бучка навчався в Італії. Справжнє визнання прийшло до Г. Крука після виставки у паризькій галереї Сімона Бадіні в 1954 р. У Передмові до каталогу виставки директор музею сучасного мистецтва у Парижі Жан Кассон писав: «Його твори мають вартість звучністю своєї правди, своєю сильною волелюбністю, хвилюючим почуттям селянської простоти. Усе це викликає непереборну нашу симпатію, як народна пісня, що народилася із сонця і землі».

З 1955 р. Г. Крук працював у Мюнхені, де й помер 5 грудня 1988 р. Похований в українській частині цвинтаря Вальдфрідгоф. Могилою опікується Товариство Приятелів Українського Вільного Університету.

• Протягом 32 років творчої праці митець створив 350 скульптур, що зберігаються у найбільш престижних музеях світу - у Луврі в Парижі, Британському музеї  у Лондоні, у Римі, Нью-Йорку, Філадельфії, Торонто тощо.
• Григорія Крука у своїх королівських апартаментах вітала королева Англії Єлизавета ІІ, надавши їх для його персональної виставки.
• Він створив цілу галерею скульптурних портретів відомих діячів української історії і культури - дочки князя Ярослава Мудрого, королеви Франції Анни, Володимира Великого, Т. Шевченка, І. Мазепи, В. Стефаника, Й. Сліпого тощо, а за портрет папи римського Павла VI був відзначений срібною папською медаллю.

Окрему групу скульптур Григорія Крука відомий художник Святослав Гординський назвав «селянським комплексом», бо в них відбиті окремі постаті прикарпатських селян. «Є в крукових різьбах якась особлива важкість, - пише С.  Гординський, - суцільність, повність, форми його брил якісь суворі й гудзуваті, є в них саме той комплекс, що притаманний людям, зв'язаним безпосередньо з природою, з землею, з працею на ній. Цікаві тут, особливо, селянські постаті, масивні й брилуваті, наче щойно зліплені з глини в перший день створення світу...»

Григорій Крук став всесвітньо відомим українським скульптором, якого не знали тільки в Україні. Тільки у 1990 р. громадськість України дізналася про свого славного сина, а у рідному Братишеві завдяки директорові місцевої школи П. Боднарчук був відкритий його музей. У 1992 р. в Івано-Франківську відбулася міжнародна конференція «Григорій Крук: європейська пластика середини XX століття».

 

8 жовтня 

150 років від народження 

Івана Піддубного

(1871–1949), 

українського спортсмена-борця

 (шестиразовий чемпіон світу з боротьби), 

силача, циркового діяча

8 жовтня 1871 року на Полтавщині в с. Красенівка (сучасна Черкаська область) в родині спадкового козака народився Іван Піддубний - спортсмен, борець, шестиразовий чемпіон світу з боротьби.

Світова слава до Піддубного прийшла після перемоги на чемпіонаті світу в Парижі 1905 року. Тут він був проголошений чемпіоном світу серед професіоналів. Піддубний був справжньою зіркою циркових арен Америки і Європи. 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Відвідав 14 країн на 4-х континентах. Впродовж 40 років він провів близько двох тисяч боїв, абсолютну більшість з них виграв. Відрізнявся від інших борців блискавичним орієнтуванням, чудовою координацією своїх рухів, йому легко давалися складні комбінації прийомів. Його неодноразово намагалися підкупити, залякати і навіть споїти. Але Піддубний не піддався.

Цікаві факти про Івана Піддубного

·         Простий селянський син з українського села Іван Піддубний у 1905–1909 роках шість разів був чемпіоном світу з боротьби і 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі.

·         Іван Піддубний дістав від предків великий зріст і витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, — тонкий музичний слух і в дитинстві по неділях і святах співав у церковному хорі.

·         Батько Піддубного, Максим Іванович, мав невелике господарство в Красенівці. У нього було троє синів і три дочки. З дитинства Іван був привчений до важкої селянської роботи. У 17 років він легко кидав на воза мішки з зерном і міг пригнути до землі бика за роги. А коли Іван працював вантажником у Севастополі, за силу, спритність і великий зріст його всі в порту, і капітани, й матроси, і пасажири, називали з повагою Іваном Великим.

·         Усе своє життя Іван Піддубний, куди б його не кидала доля, щиро любив Україну. Коли йому за бутності більшовиків видали паспорт із прізвищем «Поддубный» і національністю «русский», вимагав замінити паспорт, а після відмови чемпіон власноруч зробив виправлення — «Піддубний» і «українець».

·         Не оминув Івана Піддубного і жорсткий терор більшовицької влади. У 1937 році його запроторили до в’язниці Ростовського НКВС. Там чемпіона катували електропаяльником і розжареними сталевими жигалами, вимагаючи назвати номери рахунків і адреси закордонних банків, де він міг тримати свої заощадження, нібито отримані під час гастролей. Таких заощаджень у нього насправді не було. Лише через рік звідти його вивела гучна слава непереможного борця та пильна зацікавленість його долею зарубіжної спортивної громадськості. Після війни Піддубного знову заарештували — за співпрацю з німцями. Проте швидко відпустили, знову через відсутність доказів.

·         Залишивши спорт, І. Піддубний був забутий всіма й останні роки життя провів у злиднях. Щоб вижити, був змушений міняти свої медалі на хліб.

Щиро і сердечно вітаємо із професійним святом – Днем працівника освіти, яке об’єднує всіх, хто допомагає молоді відкривати скарбницю знань, науки, мудрості.

Низький уклін вам за натхненну і самовіддану працю, добросовісне служіння справі, невтомний творчий пошук і високий професіоналізм.

Нехай ваше життя стелиться барвистим рушником здоров’я, оптимізму та успіхів, достатку і щастя. Хай багатство і щирість ваших душ зігрівають усіх нас, натхнення підносить до вищих щаблів духовності, сила любові захоплює, а краса чеснот вселяє віру у неминучість вічних істин. 

ВЕРЕСЕНЬ

28 вересня

Міжнародний день загального доступу до інформації

Відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/74/5 та рішення ЮНЕСКО 38 С/70

15 жовтня 2019 року Генеральна Асамблея ООН на 74-й сесії ухвалила резолюцію, якою проголосила 28 вересня Міжнародним днем загального доступу до інформації.

В Україні право на інформацію гарантоване статтями 34, 50 Конституції України, парламентський контроль за дотриманням якого здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

У рамках здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, у тому числі прав на інформацію, працівниками Секретаріату Уповноваженого щороку здійснюється моніторинг, розгляд скарг громадян, вживаються заходи реагування з метою поновлення порушених прав, а також проводиться інформаційно-просвітницька робота.

В аспекті інформаційно-просвітницької кампанії необхідно також відмітити низку онлайн-тренінгів проведених для розпорядників інформації, освітній онлайн-серіал «Доступу до публічної інформації», розміщений на платформі «Дія. Цифрова освіта» 

https://osvita.diia.gov.ua/courses

Цей серіал спрямований на підвищення рівня знань законодавства з доступу до публічної інформації, запобігання порушенням прав громадян на інформацію у зв’язку з необґрунтованим обмеженням доступу, прискорення процесу оцифрування інформації та використання інтернет-технологій під час її оприлюднення та взаємодії з громадянським суспільством.

Безперечно всі заходи, що проводилися працівниками Секретаріату Уповноваженого, у тому числі на регіональному рівні, висвітлювалися як на офіційному веб-сайті Уповноваженого, так і в соціальних мережах. Це позитивно сприяло на поінформованості як громадян, так і розпорядників інформації з огляду на те, що за порушення у цій сфері передбачена адміністративна відповідальність.

Також позитивним кроком на шляху до продовження обговорення необхідності покращення законодавчого регулювання та внесення відповідних змін, зокрема до чинного Закону України «Про доступ до – публічної інформації», можна вважати ратифікацію «Конвенції Тромсе» – Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів.

З нагоди Дня права знати (Дня загального доступу до інформації) 28 вересня з 14:00 до 16:00 відбудеться онлайн-обговорення в рамках Координаційної ради з питань доступу до публічної інформації. 

24 вересня 

220 років від дня народження

Михайла Васильовича Остроградського 

(1801–1862),

українського та російського математика, механіка, фізика

Михайло Васильович Остроградський , належав до козацько-старшинського роду Остроградських. Він вважається одним з провідних математиків середини XIX ст. У 2001 році ЮНЕСКО внесла Михайла Остроградського до списку видатних математиків світу.

Остроградський — видатний педагог, який викладав у багатьох навчальних закладах Петербурга. Ряд його праць стосується питань методики викладання математики та механіки у вищій та середній школах.

З численних і різноманітних його праць з різних галузей математичних наук, що зробили його ім'я відомим у багатьох країнах, слід особливо відзначити його мемуари у галузі чистої  математики, в якому виводиться загальна формула варіації кратного інтеграла (1834p.), a також мемуари про інтегрування раціональних функцій. У галузі механіки він вдало розвинув думку Фур`є про те, що умови можливих переміщень іноді слід виражати нерівностями й вводити зв'язки, що залежать від часу (1834 p.). Оригінальним чином розв'язав питання гідромеханіки про рівновагу сферичного шару рідини.

Особливо цінними виявилися його мемуари (1854 p.), що містять повну теорію ударів. У 1848 р. запропонував оригінальний висновок канонічних рівнянь, досліджував інтеграли загальних рівнянь динаміки, а також вирішив ізопериметричну задачу.

СЕРПЕНЬ

15 серпня

250 років від дня народження

Вальтера Скотта

(1771–1832),

англійського та шотландського письменника, поета, історика

Вальтер Скотт – творець жанру історичного роману.

Більшу частину своїх великих знань Скотт отримав не в школі та університеті, а за допомогою самоосвіти. Все, що його цікавило, назавжди вкарбовується у його феноменальній пам’яті. Йому не було потрібно вивчати спеціальну літературу перед тим, як скласти роман або поему. Колосальний обсяг знань дозволяв йому писати на будь-яку обрану тему.

У Вальтера було 12 братів і сестер, але коли йому виповнилося півроку, живими залишилося тільки п’ятеро. 1772 він захворів на дитячий параліч та втратив рухливість правої ноги, назавжди залишившись кульгавим. Але  у підліткові роки, він зміцнів фізично, незважаючи на малопорухому праву ногу.

У 1791 році познайомився зі своїм першим коханням – Вільяміной Белшес, дочкою едінбурзького адвоката. Протягом п’яти років намагався добитися взаємності Вільяміни, проте дівчина тримала його в невизначеності і в кінці кінців віддала перевагу Вільяму Форбсу, сину заможного банкіра, за якого і вийшла заміж в 1796 році. Нерозділене кохання стало для молодої людини найсильнішим ударом; частинки образу Вільяміни в подальшому не раз виявлялися в героїнях романів.

У 1797 одружився на Шарлотті Карпентер (Шарлотта Шарпантьє) (1770-1826). За життя був зразковим сім’янином, людиною доброю, чутливою, тактовною, вдячною; любив свій маєток Ебботсфорд, який перебудував, зробивши з нього невеликий замок; дуже любив дерева, свійських тварин, хороше застілля в сімейному колі.

1825 рік - на лондонській біржі вибухнула фінансова паніка, і кредитори зажадали оплати векселів. Ні видавець Скотта, ні власник друкарні Дж. Баллантайн не змогли сплатити готівкою і оголосили себе банкрутами. Однак Скотт відмовився наслідувати їхній приклад і взяв на себе відповідальність за всі рахунки, на яких стояв його підпис, що склало 130000 фунтів стерлінгів, причому борги самого Скотта становили лише малу частину цієї суми. Виснажлива літературна праця, на яку він себе прирік, щоб виплатити величезний борг, відняла у нього роки життя. Скотт пережив чотири інсульти, але продовжував працювати.

Протягом більш більш ніж 30-річної літературної діяльності письменник створив 28 романів, дев’ять поем, безліч повістей, літературно-критичних статей, історичних праць. 

Романи Скотта спочатку виходили без імені автора і інкогніто було розкрито тільки в 1827 році.

Термін «фрілансер» (букв. «вільний митець») вперше був ужитий саме Вальтером Скоттом в романі «Айвенго» для опису «середньовічного найманого воїна».

Маючи схильність до класичної архітектури, Скотт, розбагатівши, придбав маєток і значно його перебудував по своєму смаку, перетворивши на подобу замку. Зараз там розташовується музей його імені.

 

6 серпня

 Всесвітній день боротьби за заборону ядерної зброї – День Хіросіми

6 серпня 1945 року американська авіація бомбардувала японське місто Хіросіму, вперше в історії застосувавши атомну зброю проти людей. Уранова бомба «Малюк» позбавила життя понад 140 тис. людей. Усього ж від наслідків цього вибуху загинуло 237 тисяч японців. Сполучені Штати застосували свою нову смертоносну зброю через три тижні після того, як вона з’явилася на світ.

Нині у міському парку Хіросіми (Парку миру) знаходиться монумент, присвячений жертвам американського бомбардування з написом: «Спіть спокійно, помилка не повториться». В Японії час від часу спалахують дебати навколо цього напису, який можна трактувати по-різному – і як вказівку на помилку всього людства, і як помилку Сполучених Штатів Америки, які стали тепер союзником Токіо, і як помилку самої Японії, яка розв’язала війну, що й призвело до трагедії Хіросіми. В 1970 році було навіть створено товариство, яке виступало за зміну напису. Врешті-решт влада Хіросіми встановили поряд з монументом у Парку миру дошку-пояснення, на якій написано, що мова йдеться про клятву всього людства ніколи більше не воювати.

 ЛИПЕНЬ 

1 липня 

День архітектури України

Відзначається щорічно відповідно до Указу Президента України № 456/95 від 17.06.1995 р.

Тільки за офіційними даними, в Україні налічується близько 14 тисяч пам’яток архітектури, 46 великих історичних культурних заповідників і більше 1000 об’єктів паркового мистецтва.

Архітектурне багатство України помітно в будь-якій її точці: Не варто забувати, що країна знаходиться в самому серці Європи.Загальні тенденціі європейської архітектури завжди знаходили тут благодатний грунт. У період з 16 по 17 століття архітектурні течії країни активно відобразили ренесанс, а к кінцю 18 століття в архітектурі України вже можна було побачити класицизм.

Найбільшу кількість пам’ятників архітектури можна знайти у Львові. Зокрема, в місті збережено близько двох з половиною тисяч пам’яток історії та архітектури. У 1998 році місто було внесено до світової спадщини ЮНЕСКО.

На  полицях нашої бібліотеки.

Двавні міста часто називають кам`яними літописами, бо саме з виникнення перших постійних поселень починається для нас історія людства. Архітектура є особливою мовою, що нею може до нас дійти розповідь про життя наших предків у інші часи.

З книг, які ми пропонуємо, ви отримаєте загальне уявлення про архітектурні стилі й технічні досягнення різних епох та країн (Стоунхендж у Великобританії, Храм Соломона у Єрусалимі, Тадж-Махал в Індії, Єгипетські піраміди …). Крім цього ви дізнаєтесь про найкращі куточки України, визначні памятки архітектури та природи, їх історію. Нариси чудово ілюструють дивовижне розмаїття нашої Батьківщини та яскраво описують її історію від сивої давнини до сьогодення.

1 липня

125 років від дня народження 

Павла Григоровича 

Антокольського

(1896-1978)

російського поета і перекладача

Творча діяльність

Друкувався з 1918, перша збірка «Вірші» (1922). Ранні поезії дещо позначені книжністю, естетством. В 1930-х писав історичні поеми, але основне місце в його творчості посідає відображення радянської дійсності. Автор талановитої поеми «Син» (1943; Сталінська премія, 1946). Відомі також поеми «Комуністичний маніфест» (1948), «В провулку за Арбатом» (1954) Поезії Антокольського притаманні піднесенність і глибока філософічність.

 Антокольський і Україна

Переклав твори Тараса Шевченка («Назар Стодоля» — разом із Корнієм Чуковським), Лесі Українки («Ізольда Білорука», «В катакомбах»), Миколи Бажана, Леоніда Первомайського та ін. Тарасові Шевченку присвятив статті «Золотий скарб народу» («Вісті» від 29 листопада 1938), «Дар незвичайної сили» («Соціалістична Харківщина» від 9 березня 1939), а також вірш «Киевский март» (журнал «Радуга», № 3 за 1964 рік).

Виступив 1 серпня 1943 з доповіддю на вечорі в Москві з нагоди 30-річчя від дня смерті Лесі Українки. Опублікував статтю «Леся Украинка» («Литература и искусство» від 31 липня 1943).

Твори Антокольського українською мовою перекладали Микола Бажан, Леонід Первомайський, Сава Голованівський та ін. 1957 у Києві видано «Вибрані поезії» Антокольського в українських перекладах.

 Джерело: Вікіпедія 

  

ЧЕРВЕНЬ

14 червня

210 років від дня народження 

Гаррієт Єлізабет Бічер-Стоу 

(1811–1896),

 американської письменниці, поборниці за ліквідацію рабства

 

Гаррієт Бічер-Стоу. Дізнаємось більше.

Гаррієт Бічер-Стоу народилася в сім’ї пастора, і з самого дитинства в ній виховували християнські цінності. Вона не була байдужа до проблеми рабства, а її батько навіть ховав у себе в будинку рабів-утікачів.

Її мати померла від туберкульозу, коли Гаррієт було всього п’ять років. Вона була шостою дитиною в родині з 11 дітей. Всі сім її братів стали проповідниками або пасторами.

Майбутня письменниця вже в 14 років викладала латинь, а в 16 – теологію.

Вона почала писати, щоб допомогти забезпечити свою сім’ю. У них з чоловіком було 7 дітей. Її перші роботи були опубліковані в 1843 році, незадовго до народження її п’ятої дитини, після чого вона витратила 15 місяців на лікування від виснаження.

Одного разу відбулася подія, яка, здавалося б, ніяк не могла торкнутися звичайної хатньої господарки: Конгрес США прийняв закон про збіглих рабів. Відтепер плантатори отримували право переслідувати своїх негрів не тільки в південних, рабовласницьких штатах, але і на півночі країни, де рабство було заборонено. Цей закон обурив Гаррієт. Місіс Стоу вирішила написати книгу, яка примусила б людей усвідомити всю жорстокість рабства. За словами сина Гаррієт, ця ідея прийшла до неї під час служби в храмі. Перед її очима виникла сцена смерті старого негра. Прийшовши додому, вона негайно узяла ручку і папір і записала видіння. Так, досі мало кому відома місіс Стоу, почала створювати головну книгу свого життя. За декілька місяців був написаний роман "Хатина дядька Тома".

Роман видавався мільйонними тиражами і був перекладений на 20 мов.

Рабовласники звинувачували письменницю в перекручуванні фактів, але вона довела в книзі «Ключ до хатини дядька Тома», що все про що вона написано в романі було насправді.

Прототипом головного героя став Джозайя Хенсон, який народився в родині рабів в 1789 р. Його господар обіцяв звільнити його, але не дотримав слова – так само, як це відбувається в романі.

У 1853 році письменниця випускає книгу "Ключ до хатини дядька Тома", що складається з двох томів. Тільки так можна було примусити ворогів замовкнути.

Питання про звільнення негрів, про вибір мирного або кровопролитного шляху дискутується і в наступній книзі письменниці "Дред; повість про Прокляте болото". 

У 1862 році, через 11 років після публікації «Хатини дядька Тома», Гаррієт була запрошена до Вашингтона, щоб зустрітися з президентом Лінкольном.

У інших романах Бічер-Стоу торкалася суспільних питань, в тому числі, про жіноче рівноправ'я. Після громадянської війни Гаррієт почала захищати права заміжніх жінок. Особливо дивно, з огляду на епоху, вона порівняла стан заміжньої жінки з жінкою-рабинею, вказавши, що жодна з них не може мати власність, зберігати гроші або мати будь-які законні права взагалі. В кінцевому підсумку вона домоглася того, щоб затвердити законопроект, який дав права власності заміжнім жінкам.

Гаррієт так любила Флориду, що написала рекламну книгу, яка зображує Флориду як ідеальне місце для відпочинку. В її книзі описується відпочинок на пікніку, вітрильний спорт, а також відпочинок в сімейному саду Стоу і їх досвід вирощування сільськогосподарських культур. Змішані з рекламними главами персональні факти про життя і людей, з якими вона зустрічалася.

 У старості вона страждала від хвороби Альцгеймера, яка негативно вплинула на її пам’ять.

Померла Гаррієт Бічер-Стоу 1 липня 1896 р. у Флориді.

Твори

• Травнева квітка (The Mayflower or, Sketches of Scenes and Characters Among the Descendants of the Pilgrims, 1843)
• Хатина дядька Тома (Uncle Tom's Cabin, 1852)
• Ключ до «Хатини дядька Тома» (A Key to Uncle Tom's Cabin, 1853)
• Дред, повість про Прокляте Болото (Dred, A Tale of the Great Dismal Swamp, 1852)

10 червня

70 років

від дня народження 

Василя Миколайовича Шкляра (1951),

 українського письменника, журналіста, політичного діяча

Василь Шкляр народився 10 червня 1951 року у Холодному Яру (село Ганжалівка Лисянського району Черкаської області). 1963 року родина переїхала до міста Звенигородка, де 1968-го закінчив середню школу зі срібною медаллю. Того ж року вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, де завершив навчання 1973-го. Водночас навчався (за обміном студентів) на філологічному факультеті Єреванського державного університету – студіював вірменську мову й літературу.

Після навчання рік працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву. Відтак довший час займався журналістикою, завідував відділом прози в журналах "Ранок" та "Дніпро". На порі становлення нашої незалежності у 90-х роках був прес-секретарем Української республіканської партії. Тривалий час перебував на творчій роботі, обіймав посади головного редактора видавництва "Дніпро" та заступника голови Національної спілки письменників України.

Василь Шкляр – член НСПУ, член Асоціації українських письменників, лауреат багатьох престижних літературних премій, володар гран-прі Всеукраїнських конкурсів на кращий роман "Золотий бабай" та "Коронація слова", лауреат премії "Золоте перо", міжнародної премії "Спіраль століть", австралійської премії "Айстра", премії Ліги українських меценатів "Ярославів Вал" та ін. Улюблена літературна відзнака Шкляра – "Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів".

2011 року Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка присудив Василеві Шкляру цю найвищу літературну нагороду за роман "Чорний Ворон" ("Залишенець"), однак письменник відмовився отримувати премію на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти українофоба Табачника.

Згодом у Холодному Яру вперше в нашій історії автору "Чорного Ворона" було вручено Народну Шевченківську премію. Грошовий еквівалент нагороди – 260 000 грн. письменник переказав у фонд екранізації роману "Чорний Ворон".

Друкувати свої твори почав ще школярем, з 1967 року. Окремими виданнями вийшли книжки прози "Перший сніг" (1976), "Живиця" (1982), "Черешня в житі" (1983), романи "Праліс" (1986), "Ностальгія" (1989), "Ключ" (1999), "Елементал" (2001), "Кров кажана" (2003), "Залишенець" ("Чорний Ворон", 2009) та ін.

Сьогодні Василя Шкляра називають батьком українського бестселера. Кожен його роман викликає неабиякий резонанс у суспільстві. Тираж "Чорного Ворона" уже сягнув за 150 тисяч. Культовий роман "Ключ" нещодавно витримав десяте видання. Постійно перевидаються романи "Елементал", "Кров кажана".

Письменник володіє вірменською мовою, свого часу активно займався художнім перекладом. Розголосу набула його інтерпретація першого варіанту повісті М. Гоголя "Тарас Бульба", за що "удостоївся" брутальної критики тодішнього російського посла Віктора Черномирдіна.

Твори Василя Шкляра також перекладено багатьма мовами, зокрема англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською та ін.

У своїй літературній діяльності письменник принципово жодного разу не скористався спонсорською допомогою, не прийняв жодної державної нагороди.

Твори Василя Шкляра:

«Власне праця над романом тривала 13 років саме тому, що я мусив вивчити весь масив мемуарного і документального матеріалу, що стосувався тієї епохи. Коли вже здавалося, що я готовий до написання роману, раптом відкривалася нова сторінка Повстанського руху. Тобто це не означає, що я сидів 13 років за столом і писав роман. Ні, цей час мені потрібен був для акумулювання в собі духовних та інтелектуальних сил. А залишити "Чорного Ворона" на півдорозі я не міг, бо від самого початку сказав, що це буде книга мого життя.»

        

  ·    Залишенець. Чорний Ворон

·         Ключ

·         Кров Кажана

·         Елементал

·         Тече річка невеличка...

·         До Пахома

·         Елементал

·         Живиця

·         Лотерея

·         Мати звала Семеном

·         Моя Ганя не така

·         На третю осінь

·         Парамон-Парамоша

·         Пізній цвіт

·         Після грози

·         По секрету

·         Проста арифметика

·         Стороною дощик іде

·         Тече річка невеличка...

·         Турецька нічия

·         Хорошого потрошку

·         Як поживаєш, Баранчику?

  

ТРАВЕНЬ

18 травня

Міжнародний день музеїв

Відзначається щорічно відповідно до рішення ХІ Генеральної конференції Міжнародної ради музеїв, яка відбулась у травні 1977 р.

Зважаючи на кількість пам´яток архітектури ХІ-ХІХ ст., що збереглись до наших днів (50), Чернігів ще у 1946 році, разом із Києвом та Львовом, був визнаний історичним містом України.

Онлайн-орієнтир "Музейні скарби Чернігівщини"

Чернігівський історичний музей ім. В. В. Тарновського

     Заснований  у 1896 році на честь Василя Васильовича Тарновського  - представникавідомого українського старшинсько-козацького роду, мецената, колекціонера, громадського діяча, який своє життя присвятив збиранню пам` яток історії і культури українського народу, сформував унікальну колекцію, неповторність якій надали пам` ятки козацької доби. Так само унікальною була його Шевченкіана, яка нині зосереджена у Києві.

Нині  Чернігівський історичний музей ім В. В. Тарновського  - один із провідних музеїв України. Його  зібрання  налічує понад 190 тис. одиниць збереження.

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник

ім. М. М. Коцюбинського

На затишній чернігівській вулиці, неподалік від центру, привертає увагу оаза краси, людяності й тепла. Це садиба класика української літератури, великого гуманіста і Сонцепоклонника Михайла Михайловича Коцюбинського. Письменник придбав її в 1898 році, коли переїхав з Вінниці. Вона і нині залишається в такому вигляді, який мала за його життя. Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник видатного українського письменника Михайла Коцюбинського було засновано у вересні 1934 року з нагоди 70-річчя від дня його народження. Нині музей складається з меморіального будинку письменника, сучасної будівлі літературної експозиції та справжньої окраси своєї – меморіального саду Коцюбинських.

Щорічно в день народження письменника (17 вересня) відбувається урочисте вручення премій імені Михайла Коцюбинського провідним українським літераторам, передусім уродженцям нашого Сіверського краю. Гостинно відчиняє двері виставкова зала музею, де експонуються роботи як професійних, так і самодіяльних майстрів пензля, вишивки та писанкарства. Експозиція і фонди музею постійно поповнюються рідкісними документами, фото, книгами, малюнками та іншими матеріалами, подарованими вітчизняними та зарубіжними науковими закладами та приватними колекціонерами. Відвідувачі музею мають можливість переглянути фільми за творами Михайла Коцюбинського. 

У музейних фондах також зберігаються тисячі листів видатних сучасників до Коцюбинського, твори українських та зарубіжних письменників, що пов’язані з Чернігівщиною. 

Національний архітектурно-істричний заповідник 

«Чернігів стардавній»

   Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» є одним з головних туристичних об´єктів Чернігівщини та України. До його складу входять 29 унікальних пам´яток архітектури та історії, 6 з яких, збудовані в домонгольський період, і на думку фахівців є одними з найдавніших у Східній Європі. Заповідник опікується охороною та реставрацією пам´яток, здійснює облік та збереження музейних цінностей, співробітники заповідника займаються науково-дослідною та просвітницько-популяризаторською роботою.

Частина об´єктів заповідника є діючими храмами та монастирями (Спасо Преображенський собор, П´ятницька церква, Троїцький собор, Свято -Успенський Єлецький монастир), інша частина (Борисоглібський собор, Колегіум, Антонієві печери) — музеї.Національний архітектурно-істричний заповідник «Чернігів стардавній»

На полицях нашої бібліотеки.

Все про всі музеї Чернігівщини . Путівник.

Презентуємо видання, яке реалзується в рамках всеукраїнського проекту "Все про всі музеї України". Воно буде цікавим і корисним для самовдосконалення молодих людей та для  всіх, хто хоче більше дізнатися про історію та  розвиток  рідного краю. Запрошуємо вас  здійснити віртуальну подорож залами музеїв, які розташовані у різних куточках Чернігівщини (для реальної подорожі адреси вказані на сторінках видання).

    Чернігівський художній музей : альбом/авт.-упоряд. В. М. Величко. - Київ: Мистецтво, 1988. - 112 с.: іл. - (Скарби музеїв України).

В альбомі представлено  найкращі витвори мистецтва  Чернігівського художнього музею, який було створено у 1983 році. Насамперед,  ви  дізнаєтеся про цінну колекцію західноєвропейськього мистецтва, зокрема про роботи італійських, голандських, фламандських, французьких і німецьких майстрів ХVII-XIX cт.

У розділі вітчизняного дореволюційного мистецтва особливу увагу привертають іконопис та український портретний живопис XVII-XVIII ст.

15 травня

130 років від дня народження

 Михайла Опанасовича Булгакова 

(1891–1940),

російського письменника, драматурга, лікаря, 

який народився  в Україні

Цікаві факти:

У родині Булгакова було семеро дітей – троє синів і чотири дочки. Михайло Опанасович був найстаршим.

28 років із своїх 49 він прожив у Києві. 

Він не лише писав вірші, малював карикатури, а ще й грав на роялі, співав, складав усні оповідання й чудово їх розповідав.

Перший твір «Пригоди Світлани» написав у 7 років.

Вже у 8 років прочитав «Собор Паризької Богоматері». Мав виняткову пам’ять, багато чого з прочитаного запам’ятовував напам’ять.

У Першу світову війну був лікарем у фронтовій зоні. Наприкінці лютого 1919 військлікар Булгаков був мобілізований в Українську армію, а в серпні 1919 го вже служив військовим лікарем в Червоній Армії. У жовтні цього ж року перейшов в Армію Південної Росії, де служив лікарем в козачому полку і воював на Північному Кавказі.

 Булгаков колекціонував театральні квитки, які купував сам і на яких концертах або виставах він був присутній. Часто ходив в Большой театр, щоб послухати “Фауста”. Ця опера завжди піднімала йому настрій.

Булгаков писав «Майстра і Маргариту» в цілому більше 10 років.

Хворів на тиф, після чого довгий час приймав морфій.

Булгаков виступав проти комунізму і до нього в будинок частенько приходили чекісти з обшуком, але він при цьому жодного разу не був заарештований. Його п’єси в 1929 були заборонені у всіх театрах.

Був знайомий і товаришував з Анною Ахматовою, В. В. Вересаевим (письменник), М. А. Волошиним (поет), Ісааком Дунаєвським (композитор).

Булгаков був тричі одружений:

 – 1913-1924: Лаппа, Тетяна Миколаївна – прототип персонажа Ганни Кирилівни в оповіданні «Морфій».

– 1925-1931: Білозерська, Любов Євгенівна – друга дружина.

– З 1932: Шиловська, Олена Сергіївна – третя дружина, берегиня літературної спадщини. Основний прототип персонажа Маргарити в романі «Майстер і Маргарита».

В якості пам’ятника, після кончини відомого письменника, його дружина вибрала величезну гранітну брилу – Голгофу. До цього дана брила була підніжжям хреста, який був встановлений на місці поховання Гоголя.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-z-zhittya-bulgakova

Завітайте до  нашої бібліотеки , щоб поринути у містичний  світ творів 

Михайла Булгакова.

   

      Літературно-меморіальний музей М. Булгакова було засновано і відкрито для відвідувачів 1989 року як філію Музею історії Києва. Під музей було передано будинок № 13 на Андріївському узвозі, де раніше – 1982 року, було встановлено меморіальну дошку Булгакову (скульптор Л. Кущ, архітектор Б. Кравчук). Саме тут з 1906 по 1919

роки жила сім’я професора Києво-Могилянської Академії Афанасія Булгакова (батько Михайла Булгакова). 

         У цій будівлі пройшло юнацьке і студентське життя Булгакова. Сюди він також повернувся з фронту Першої світової війни. У цьому будинку працював лікарем і приймав пацієнтів. Тут же читав свої перші оповідання. Саме цей дім став центром сюжету першого роману Булгакова «Біла гвардія» та п’єси «Дні Турбіних».

14 травня

150 років від дня народження

Василя Семеновича Стефаника

(1871–1936),

 українського письменника, громадсько-політичного діяча

 КВІТЕНЬ

  2 квітня - 

   Міжнародний день дитячої книги

Свято, встановлене з ініціативи та за ухвалою Міжнародної ради дитячої книги. Відзначається щороку 2 квітня (починаючи з 1967 р.) у день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена (1805–1875 рр.).

 Цим підкреслюється надзвичайно важлива роль дитячої книги у формуванні духовного та інтелектуального обличчя нових поколінь Землі.

  В історії літератури мало знайдеться письменників, які би заслуговували на звання: «Великий казкар», «Добрий чарівник», «Король казок».

   У казках Андерсена добро і любов перемагають, але інколи його твори залишають легкий смуток і роздуми. Після читання хочеться помовчати, побути сам на сам зі своїми почуттями, а потім знову повернутися до книжки. Письменник спеціально нікого не повчає, нічого не проголошує, він просто веде нас по своїй казковій країні й спонукає думати і співпереживати.

  Друге квітня один раз на 2 роки на черговому конгресі Міжнародної ради з дитячої книги письменникам і художникам вручається головна нагорода – Міжнародна премія імені Г.К. Андерсена.

   Першим лауреатом Міжнародної премії імені Г.К. Андерсена стала англійська письменниця Елеонор Фарджон у 1956 р., а 1958 премію одержала Астрид Ліндгрен із Швеції. Лауреатами Міжнародної премії стали відомі дитячі письменники Джанні Родарі, Туве Янссон, Кристине Нестлінгер, Джеймс Крюсс, Богумила Ржига, Катарина Патерсон, Тетяна Маврина та інші.

БЕРЕЗЕНЬ

29 березня

140 років

від дня народження

Марійки Підгірянки

 (справжнє ім’я та прізвище – Марія Ленерт-Домбровська)

 (1881–1963),

української поетеси

Народилася 29 березня 1881 року в селі Білі Ослави на Гуцульщині в родині лісничого. Батько Марійкі Омелян Ленерт міг собі дозволити відправити до школи лише синів, тому Марійка навчилася читати і писати сама. Подальшу освіту їй дав дід, греко-католицький священик, батько матері. Згодом вона отримала стипендію для навчання в середній школі для дівчаток, а в 1900 році – місце в Академії підвищення кваліфікації вчителів у Львові, столиці Східної Галичини.

З вересня 1900 року працювала вчителькою Уторопської двокласної народної школи, Марія Ленерт впроваджувала в шкільну практику дещо нове. Уроки проводила з восьмої до дванадцятої та з другої до четвертої години. Вранці – з учнями третього-четвертого класу одночасно. Заняття три­вало шістдесят хвилин. Цю годину ділили на дві півгодини: письмові і усні. Коли одні займалися голосно (усно), то другі у той час виконували письмові завдання і навпаки. Вона брала зошити учнів додому, перевіряла їх і виставляла оцінки, чого рані­ше у цій школі ніхто не практикував, її вихованці уважніше і ста­ранніше виконували письмові завдання.

Друкувати вірші в періодичних виданнях під псевдонімом Марійка Підгірянка почала з 1904 року. Перша збірка віршів «Відгуки душі» вийшла в 1908 році. Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939 р. – мрії про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат. Працювала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.

У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з’являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська її книжечки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».

У 2009 році син поетеси Маркіян Домбровський фінансово допоміг видати найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки великим томом «Для Вкраїни вірно жиймо» («Нова зоря», Івано-Франківськ, 2009).

Померла Марійка Підгірянка 20 травня 1963 року.

Марійка Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса. Поезія Марійки Підгірянки — як кришталева вода з гірського джерела, що втамовує спрагу дітям і дорослим.

                                   Максим Рильський

  

                         

                              27 березня

                       150 років від дня народження

                        Генріха Манна

                                        (1871–1950),

        німецького письменника, есеїста, драматурга

Генріх Манн - старший брат відомого письменника Томаса Манна. Всього у родині Маннів було п'ятеро дітей: три брати і дві сестри. Сім'я була заможною - батько успішно торгував зерном, займав пост сенатора. Дитячі роки майбутнього письменника не були затьмарені жодними тривогами і турботами.

  Закінчивши гімназію, Генріх приїхав до Дрездена, де деякий час займався книжковою торгівлею. Потім – до Берліна, де працював у видавництві і вчився у Берлінському університеті Фрідріха Вільгельма, але не закінчив його. З гімназійних років його приваблювала літературна нива, зокрема жанр політичної сатири.

 Майбутній письменник досить багато подорожував, зокрема відвідав Санкт-Петербург. Жив у різних місцях, особливо часто на півдні Італії – спекотний клімат був корисний для його слабких легенів.

 Шлях Генріха Манна як літератора почався у 1900 році з роману «Земля обітована», що був тепло зустрінутий читачами. Наступні його книги «Богині, або Три роману герцогині Асси», «Учитель Гнус, або Кінець одного тирана», «Маленьке місто» стають в Німеччині бестселерами. Проте за кордоном його ім'я залишалося практично невідомим внаслідок загальної ізоляції німецької культури через політичну ситуацію перед Першою світовою війною.

 У 1910 р. наклала на себе руки його 29-річна сестра Карла, і це стало великим потрясінням для письменника, впоратися з яким було складно - вона була улюбленицею Генріха. А через 17 років кінчає життя самогубством і друга сестра - Юлія.

 У 1914 р. за місяць до початку Першої світової війни, Манном був завершений найзначніший його твір–роман «Вірнопідданий» що разом з книгами «Бідні» і «Голова» увійшов до трилогії «Імперія». Книга була розпродана в перші два тижні тиражем майже у 100 тис. прим. Вона здобула автору величезну повагу, незважаючи на те, що письменник висміював німецьке суспільство і пояснював, як політична система країни привела до війни. У цьому романі Генріх передбачив тип фашиста. Майже за 20 років до того, як фашизм прийшов до влади, він проникливо оголив його духовну низькість.

 Після виходу книги Томаса Манна «Роздуми аполітичного», де він підтримував розв'язання Німеччиною Першої світової війни, Генріх, який співчував соціалістам, розсварився з братом і не спілкувався з ним цілих 7 років.

 У період існування Веймарської республіки, письменник носив звання академіка відділення літератури Пруської академії мистецтв, головою цього ж відділення він став у 1931 р.

 Особисте життя письменника не можна назвати вдалим. Вперше він одружився з чеською актрисою на ім'я Марія Канова, яка була молодша за нього на 15 років.  Через два роки у них народилася дочка Леоні, але через якийсь час сім'я розпалася. Доля Марії склалася трагічно - з 1940 по 1944 рр. вона перебувала у концтаборі Терезин і після звільнення померла від перенесених катувань. Їхня донька вижила і стала дружиною відомого чеського письменника і журналіста Людвіка Ашкеназі. 

  Другою дружиною письменника стала Неллі Крегер, дочка прислуги з рибальського села. На цей раз різниця у віці була ще більше - 35 років. Але й цей шлюб зазнав фіаско - через 5 років спільного життя його дружина покінчила життя самогубством.

 З 1933 р. у біографії Генріха Манна починається період еміграції, пов'язаний з приходом до влади Гітлера. Ім'я письменника виявилося у першому ж списку осіб, яких позбавили німецького громадянства. Не дивно, що він став персоною «нон грата» в нацистській Німеччині.

Під час сумнозвісного спалення книг 10 травня 1933 р., спровокованого міністром пропаганди Йозефом Геббельсом, у вогнищах горіли й книги Генріха Манна як «невідповідні німецькому духу».

Відомі романи письменника можна взяти у нашій бібліотеці

 Новим місцем проживання письменника стала Прага, потім Ніцца і Париж, де він займав пост голови Комітету німецького Народного фронту. У 1940 р. Манн переїжджає до Лос-Анджелесу.

 В еміграції він був змушений відстоювати своє справжнє покликання: бути письменником. Там вийшли у світ збірки його антифашистських статей «Ненависть» (1933), «Настане день» (1936), «Мужність» (1939). Вершина пізньої художньої творчості письменника - дилогія про Генріха IV: «Молоді роки Генріха IV» (1935); «Зрілі роки Генріха IV» (1938). У 1946 р. виходить книга «Огляд століття», де жанр автобіографії поєднується з мемуарами і політичною хронікою.

 

Однак в Америці, де книги Манна практично не продавалися, життя Генріха навряд чи можна було назвати процвітаючим: відчай і смерть дружини майже повністю зломили його. На допомогу прийшов його брат Томас, з яким він не розмовляв багато років. На той час Томас вже встиг поміняти свої погляди - життя при правлінні фашистів і подальше вигнання зробили з нього демократа. Цих поглядів він дотримувався до кінця свого життя.

  Після війни Генріх був нагороджений Національною премією НДР, його обрали першим президентом створеної в Берліні Німецької академії мистецтв. Письменник мав намір переїхати туди, проте смерть застала його на чужині 11 березня 1950 р. у місті Санта-Моніка (штат Каліфорнія, США).

 На честь письменника Берлінською академією мистецтв заснована Премія Генріха Манна - німецька літературна премія, що вручається 27 березня – у день народження письменника.

 Страшні слова, коли вони мовчать

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко

19 березня

90 років від дня народження

Емми Іванівни Андієвської

(1931),

української художниці, письменниці, поетеси, прозаїка

 (Німеччина, США)

Дату народження подано за ЕСУ, офіційним сайтом Емми Андієвської; за іншими даними народилася 1933 р.

Ніколи не будьте спрямовані лише на своє «Я»,

зберігайте в собі чистоту помислів дитинства,

і доля вам віддячить новими відкриттями,

повнотою життя.

Емма Андієвська

•    Народилася Емма Андієвська 19 березня 1931 року на Донеччині в місті Сталіно.
•  Будучи досить хворобливою дитиною вона змушена була здавати переважну більшість шкільних предметів екстерном. Саме хворобливість юної Емми змусила їхню родину спочатку переїхати до Вишгорода в 1937 році, а потім через два роки до столиці – Києва.
•  Саме в Києві вона захопилася вивченням української мови, хоча до цього не знала її зовсім.
•   З самого малечку Андієвська відрізнялась від своїх ровесників феноменальною пам’яттю.  Коли вона хворіла, однокласнники приносили конспекти за місяць, які вона перечитувала і наступного дня складала екзамени.
•  В свої 9 років вона вже читала витвори майстрів світової літератури.
•   У 14 вже могла читати іноземну літературу мовою оригіналу. 
•  Три роки пролежала в гіпсовому ліжку хвора на туберкульоз хребта, після цього вісім років ходила в корсеті.
•  Під час Другої світової війни вона разом з родиною назавжди виїжджає за кордон. Спочатку вона мешкала в Німеччині, потім у Франції, а пізніше в Америці. По закінченні війни вона повертається до Німеччини і наразі проживає у Мюнхені.
•   Вона є авторкою багатьох поетичних книг та прозових збірок. Нашу землячку знають в західному світі ще й як талановиту художницю.
•   Емма Андієвська ніколи не мала спеціальної художньої освіти. Але це ні в якому разі не завадило їй проводити виставки у багатьох країнах світу і друкувати персональні альбоми, які розходяться великими тиражами. Її художній спадок на даний момент складає близько 9 000 робіт.
•   Перша її виставка відбулася у Мюнхені в 1956 році, а потім в Нью-Йорку в 1989 році. Там було представлено дві ілюстровані збірки – «Архітектурні ансамблі» та «Знаки».
•   40 років прожила зі свої чоловіком, літературним критиком Іваном Кошелівцем.
•   Автор  понад 40 книжок,

Збірки новел

«Подорож» (Мюнхен, 1955; Київ 1994)

«Тигри» (Нью-Йорк, 1962)

«Джалапіте» (Нью-Йорк, 1962)

 «Проблема голови» (Львів, 2000)

Романи

«Герострати»(Мюнхен, 1971; Ізраїль, 2009)

«Роман про добру людину» (Мюнхен, 1973; Київ 1993)

«Роман про людське призначення» (Мюнхен, 1982; Київ 1992)

«Лабіринт» (не завершений, фрагменти опубліковано в 1988 році)

 Збірка «Казки» (Париж-Львів-Цвікау, 2000)

•  Як художниця-авнгардистка Емма Андієвська створила  понад 17 тисяч картин. Пишучи картини та ілюстрації, вона  використовує акрил і володіє швидкою технікою малювання. Специфічним художнім прийомом Андієвської є повторне накладання фарби на свої полотна до двадцяти п’яти разів. Таким чином вона створює ефект рухомих фарб, якщо дивитися на картину під різними кутами зору.

Малюнки Емми Андієвської теж  є своєрідними. Вони виконані на газетах, загрунтованих акрилом, кавовою гущею. До наукового фонду увійшли «Поцілунок»,  «Прогулянка», «Спільнота», «Горнятко кави».

 9 та 10 березня 

щорічно Україна відзначає Шевченківські дні − дати народження і смерті поета, що став головним українським пророком і народним символом. Його називають народним пророком, титаном духу, який уболівав за долю рідного народу, тому й залишив нащадкам духовний заповіт, що передається із покоління в покоління. Духовну велич і красу українського слова він підніс на найвищу височінь.

Про Шевченка написано дуже багато, але є цікаві епізоди із його життя, про які ми ще дуже мало знаємо.

Основна освіта майбутнього основоположника української літератури – лише два роки у церковній школі у місцевого дяка. Багатьма своїми знаннями майбутній поет завдячує красуні Софії Григорівні Енгельгардт. Саме вона навчила Тараса польської і французької мови. Однак перші уроки мови Шевченко отримав все ж від лакеїв, і в Петербурзі нерідко насміхались з уже вільного митця: “Пан Шевченко бардзо добже мови по-польску, але в его мове завше ест цос хлопского”.

Навесні 1838 року російський поет Василь Жуковський та художник Карл Брюллов вирішили викупити талановитого юнака із кріпацтва. Погодився відпустити Тараса і пан Енгельгарт, але запросив неймовірну на той час суму – 2500 рублів. Аби знайти потрібні гроші, Брюллов намалював вихователя спадкоємця престолу Жуковського, і друзі продали портрет з аукціону, участь у якому взяла й імператорська родина. Розіграш відбувся 22 квітня 1838 року, а вже 25 квітня Тарас отримав відпускну.

Традиційно на портретах у підручниках Шевченко постає перед дітьми людиною похилого віку із суворим обличчям у високій шапці та кожусі. Насправді ж після звільнення колишній кріпак став модним портретистом у Петербурзі, мав добрий прибуток, а тому і вдягався досить модно. Так, у своєму щоденнику Тарас із задоволенням описував придбання ним за 100 рублів плаща-макінтоша.

У 1848 році Шевченко провів у морському поході 65 днів, а у 1849 році — 140 днів на шхуні «Констянтин». За результатами дослідницької роботи члени експедиції О.І. Макшеєв, А.О. Акишев, А.С. Голов і К.Д. Рибін були нагороджені орденами святої Анни третього ступеня, Т. Вернер — отримав звання унтер-офіцера, а Т.Г. Шевченко — лише п’ять рублів сріблом, хоча начальник експедицій — капітан-лейтенант Олексій Бутаков — також подавав клопотання про присвоєння йому звання унтер-офіцера «за заслуги в создании карты и альбома рисунков». Походи по морю Шевченко згадував усе життя (особливо — другий) з неприхованою відразою. Велике скупчення людей, жахливі побутові умови, непридатна вода та їжа, постійне перебування в мокрому одязі підірвали здоров’я Шевченка.

Якість описових робіт експедиції Бутакова-Шевченка була вражаючою, бо ще в 60-70-х роках ХХ століття морські карти-лоції базувалися на їхніх дослідженнях, а саме — лоція Аральского моря 1963 року, видавництва Управління гідрографічної служби Військово-морського флоту №1004. Сучасні екологи, досліджуючи екологічні проблеми Каспійського та Аральського морів,базуються на описах експедиції.

Каратауська експедиція (квітень-вересень 1851 року), яку очолював гірничий інженер Олександр Антипов, виявила промислові поклади кам’яного вугілля в горах Каратау на півострові Мангишлак.

Головний доробок Великого Тараса – «Кобзар», у якому зібрано усі перлини з намиста його творчості. Проте мало хто знає, що у Шевченковій спадщині є і прозові твори, такі, як драма «Назар Стодоля», і навіть повісті російською мовою, написані на засланні. Вони так і не були надруковані за життя Кобзаря.

Найвідомішій книзі Шевченка — Кобзарю — в Черкасах присвячений цілий музей. Збірка переведена на більш ніж 100 мов. За час життя поета Кобзар перевидавався 4 рази, а за часів СРСР його тираж налічував 8 мільйонів копій.

 Найменше в світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий.  У ній 12 сторінок., на кожній по 8 віршованих рядків. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір.

В останній рік свого життя Тарас Шевченко власним коштом видав «Букварь южнорусскій», за яким навчатися грамоті рідною мовою мали дорослі українці в недільних школах. Буквар містив азбуку з друкованими та прописними літерами, тексти для читання, цифри, таблицю множення, переспіви Псалмів Давидових та п’ять щоденних молитов. Однак згодом Буквар був заборонений і вилучений з метою нерозповсюдження недільними школами. І це, не зважаючи на те, що «ничего в себе противного законам не заключает», як говорилось у доносі.

До наших часів в оригіналах і частково в гравюрах на дереві і металі дійшло 835 картин Шевченка. Їх виконано олією, тушшю, аквареллю, свинцевим олівцем, сепією та в техніці офорта. Проте лише незначна частина художніх творів має авторські підписи, а дати створення – ще менша.

 Існує дві могили Тараса Шевченка. Перша знаходиться у Петербурзі на Смоленському кладовищі, друга – на Чернечій горі поблизу міста Канів. Справа в тому, що, відчуваючи наближення смерті, Кобзар просив поховати його на Батьківщині. І через 58 днів за клопотанням Михайла Лазаревського Тараса було перепоховано в Каневі.

Один із 300 кратерів на планеті Меркурій  було названо на честь Тараса Шевченка. Його діаметр – 137 км. А у грудні 1976 року Кобзарем було названо астероїд головного поясу 2427.

У світі встановлено  1384 пам´ятники Шевченку, з них в Україні — 1256. Інші монументи нашого поета прикрашають міста в Бразилії, Китаї, Америці.   

 

 Пам'ятник у Чернігові, 1922 рік. Автор - Андрій Чапелик, нардний художник України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2000 рік).

У фондах нашої бібліотеки є повне зібрання творів Тараса Шевченка, яке  містить усю відому сьогодні його літературу та образотворчу спадщину: поетичні, драматичні та прозові твори; щоденник, автобіографію, статті, археологічні нотатки, записи народної творчості; листи (включаючи колективні, підписані Шевченком), ділові папери; малярські та графічні твори Шевченка-художника.  До видання входять також творчі заготовки та підготовчі матеріали до нездійсненних, літературних і мистецьких творів Шевченка: плани, етюди, ескізи, начерки тощо.

Вперше до видання введено власницькі та дарчі написи поета на книжках, рисунках, офортах, фотографіях; документи, складені Шевченком (писані його рукою) чи за його участю; редакційні  виправлення поета у творах інших авторів.

Коментарі до кожного твору містять вичерпні відомості про всі наявні джерела тексту, перелік їх у генеалогічній послідовності, довідки про джерело основного тексту та датування твору; включає історію задуму і тексту твору, аналіз тволрчої праці над чорновим і подальшими рукописними текстами та аналіз друкованих текстів, що становлять продовження творчої  праці Шевченка.

7 березня 

120 років із дня народження

Семена Дмитровича Скляренка

(1901-1962)

українського радянського письменника, автора історичних романів.

Письменник написав багато оповідань, повістей, романів. У своїй творчості Семен Скляренко використовував матеріали з історії рідного краю, описував події, які відбувалися на Канівщині і в Прохорівці. Використовує у творах прізвища односельців: Давид Гурин, Мерега, Іван Стоян; назви кутків села, річечок: Оріховка, Коноплянка, Савранка, Видумка, Узвіз, Кумина Коса, Киселівка. З любов’ю описує Дніпро. Він і сам любив на човні мандрувати цієї величною рікою. 

Визначним досягненням історичної романістики стали твори С. Скляренка "Святослав"(1959) і "Володимир"(1962) . Скляренку не судилось завершити трилогію з історії Київської Русі — написати роман про Ярослава Мудрого (написано лише кілька глав третьої книги "Ярослав").  1962 року талановитого романіста не стало.

Завітавши  до нашої бібліотеки, ви зможете прочитати ці чудові твори українського письменника

 

ЛЮТИЙ

                                        25 лютого

                                150 років від дня народження

Лесі Українки 

(Лариси Петрівни Косач-Квітки)

(1871-1913)

 української письменниці та громадського діяча 

Леся Українка – геніальна особистість, яка залишила в історії української літератури колосальний слід. Її біографію вивчають у кожному навчальному закладі, про неї говорять і пишуть. Здається, що нам відомо про цю легендарну жінку все. Але, тим не менш, існують особливі факти з її життя, про які мало хто знає.

Цікаві факти :

Змалку Леся захоплювалася мистецтвом, мала неабиякий хист до музики, гри на фортепіано. На жаль, хвороба прикувала її ще дівчинкою до ліжка, тож відомої піаністки з неї не вийшло. Якби не хвороба, невідомо, чи не стала б Леся геніальним композитором.

Вже 5-річною дівчинкою Леся почала писати драматичні твори, а у 9 – написала свій перший вірш «Надія». За переказами, дівчинка написала його під старим ясеном біля в’їзної вежі замку Любарта у Луцьку, який нині іменують Лесиним.

До 5 класу Леся навчалася вдома, за програмою матері. Незважаючи на дивовижні здібності (а дівчинка навчилася читати у 4 роки та легко опановувала іноземні мови), мати вважала доньку відсталою.

Самостійно вивчила 11 мов, в тому числі латину і грецьку. Перекладала твори Гомера, Гюго, Байрона, Гейне, Шекспіра. Написала загалом понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки.

У дев’ятнадцять років Леся Українка написала для молодшої сестри підручник «Стародавня історія східних народів».

Леся Українка перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт поетеса публікувала за кордоном Російської імперії – Берліні, Дрездені, Празі, Відні.

Свій творчий псевдонім поетеса запозичила в свого дядька: Михайло Драгоманов підписував свої публіцистичні твори «Українець». Що стосується імені, то Лесею її лагідно кликали в сім’ї (ще малу Ларису називали Зеєю, а разом з братом Михайлом — Мишелосією).

Леся не лише писала вірші, а й створювала нові слова — їй маємо завдячити існуванням слів «промінь», «напровесні», а її мати, письменниця Олена Пчілка ввела в лексикон українців інше знайоме нам нині слово — «мистецтво».

Леся Українка стала найбільшим збирачем українського фольклору, зберігши його для нащадків, знала близько 500 народних пісень, написала роботу по фольклористиці «Купала на Волині». Її чоловік Климентій Квітка з її голосу записав великий цикл народних пісень. До речі, вони, Леся і Климентій, були першими українськими фольклористами, хто почав записувати народні українські пісні на фонограф.

Лірична сповідь Лесі Українки «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…» присвячена єдиному коханню поетеси – Сергію Мержинському. Це трагічне почуття не було взаємним, він кохав іншу, але саме завдяки цьому почуттю за одну ніч біля ліжка вмираючого від сухот коханого була створена геніальна «Одержима». Сергій Мержинський помер, заповідаючи Лесі, яка була поруч, подбати про іншу жінку, яку він кохав.

Леся Українка переклала українською мовою Гейне, Байрона, Гомера, Данте, Шекспіра, поезію Стародавнього Єгипту, гімни «Рігведи» та ін.

 Творча спадщина Лесі Українки включає більше 270 віршів, не рахуючи поем і віршованих драматичних творів, півтора десятка оповідань, стільки ж статей, величезну кількість перекладів, безліч зібраних унікальних народних пісень, казок, переказів, легенд українського народу.

За словами Івана Франка, тендітна й ніжна Леся Українка була «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоча сама поетеса себе не вважала гідною й нігтя Франка, оточення вважало її за надзвичайно сильну духом жінку.

За спогадами Лесиної сестри Ісидори Косач-Борисової, в останні роки життя очі Українки стали надзвичайно блакитними. Всі дивувалися, адже вони були наче неземними. На жаль, фото того часу чорно-білі, тож не можемо у цьому пересвідчитись.

Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913. Їй було 42 роки. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві.

 21 лютого 

100 років від дня народження 

Володимира Кириловича Малика

(справжнє прізвище Сиченко) 

 (1921–1998), 

українського письменника

 “Дюма української літератури”,

 що закохав весь світ в історію України

«Перш ніж стати письменником, я прочитав тисячі книжок – і не тільки про індійців чи шпигунів, а й наукових – і збагатив свою пам’ять знаннями про історію власного народу та історію людства. Тому історію я порівнюю з океаном. Незнаюча людина скаже – це безконечна водна пустеля. А для мене – це колиска життя. Інакше я нічого не написав би», – так говорив письменник у своєму останньому інтерв’ю 1998 року, яке було опубліковане в 2018-му в газеті "Макарівські вісті"

Володимир Малик глибоко знайомився з історичною літературою, засиджувався в архівах, виїжджав на місця, де колись жили його майбутні герої. І почали одна за одною виходити з-під його пера казки-легенди для молодших читачів «Чарівний перстень», «Месник із лісу», «Воєвода Дмитро», «Микита Кожум’яка», «Червона троянда».

В літературному доробку письменника є відомі пригодницькі повісті для читачів середнього шкільного віку, а саме: «Чорний екватор», «Двоє над прірвою», «Слід веде до моря».

Успішно працював письменник і в галузі прози. У його доробку повісті “Чорний екватор”, “Новачок”, “Дві перемоги”, “Слід веде до моря”, “Двоє над прірвою”. Найбільше В. Малика знають як автора історичних романів. Серед них найпопулярніші тетралогія “Таємний посол” (до якого входять романи Посол Урус-шайтана(1968 р.), Фірман султана (1969 р.), Чорний вершник (1976 р.) і Шовковий шнурок (1977 р.)., романи “Князь Кий” (1982 р.), “Чумацький шлях”, “Горить свіча”, Черлені щити (1985 р.) та останній роман “Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім”.

 

21 лютого 

Міжнародний день рідної мови

Міжнародний день рідної мови започаткували у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Однак початок цьому святу дали трагічні події. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) влада жорстоко придушила мітингувальників, які протестували проти заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської мови. З 1971 року, після проголошення незалежності Бангладеш, цей день відзначають в країні як день мучеників, які загинули за рідну мову. За пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.

За даними цієї організації, сьогодні у світі існує близько 6 тисяч мов, 43% з них знаходяться під загрозою зникнення. Зокрема, лише в Європі під загрозою перебувають 30 мов, 13 із яких – на межі зникнення.

Мова кожного народу

неповторна і – своя;

в ній гримлять громи в негоду,

в тиші – трелі солов’я.

На своїй природній мові

і потоки гомонять;

зелен-клени у діброві

по-кленовому шумлять.

Солов’їну, барвінкову,

колосисту – на віки –

українську рідну мову

в дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

буду всюди й повсякчас,

бо ж єдина – так, як мати,

мова в кожного із нас!

Оксана Забужко

          17 лютого

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ

 СПОНТАННОГО ПРОЯВУ

 ДОБРОТИ

          Бути добрішими

Нам всім добрішими потрібно бути,

Бо доброта, як світло поміж тьми.

Дітей до серця міцно пригорнути

Та щиро спілкуватися з людьми.

Бо стільки горя є у цьому світі,

Несправедливості, образ і зла…

А нам у світлі сонця треба жити,

Щоб доля наша світлою була…

Життя, як мить… Не вгледиш, як і згасне

І вже не буде нас на цій Землі.

Тож доброта хай буде непогасна,

Живімо всі в душевному теплі…

Несімо людям сонце на долоні,

Даруймо радість, щастя і тепло.

Всміхаймося синочкові і доні,

І всім довкола, щоб усе цвіло.

Радіймо сонцю, що над світом встало,

Дивуймося чарівності й красі…

Бо ж нам для щастя треба зовсім мало,

Тож людяні й добріші станьмо всі.

                                                                                     Н. Красоткіна

12 лютого

     150 років від дня народження 

Леся Мартовича

 (1871 - 1916)

    українського  письменника, 

правника і громадського діяча,    доктора права.

Мартович Лесь ( Олекса Семенович Мартович народився 12 лютого 1871, Торговиця, Городенківський район, Івано-Франківська область - помер 11 січня 1916, Зубейки, Жовківський район, Львівська область, похований в селі Монастирок, Жовківського району) .

Навчався в гімназіях Коломиї (1882–1890) та Дрогобича (1890–1892), з 1892 – на юридичному факультеті Львівського університету, через нестатки залишив навчання, 1909 закінчив (екстерном) університет.

Працював помічником адвоката в містечках Галичини. Редагував газети “Хлібороб” (1890), “Громадський голос” (1898).

Літературну діяльність почав у 1889 віршами. Перше оповідання “Нечитальник” опубліковане на кошти В. Стефаника 1889 у Чернівцях.

“Мала” проза Мартовича представлена новелами, оповіданнями і нарисами, пройнятими то добродушним гумором, то дошкульною іронією, їдким сарказмом. В них подано картини з життя галицького села 19 – початок 20 ст., відображено злигодні бідноти, містечкової інтелігенції, показано прагнення народу до соціальної справедливості.

Значну увагу письменник приділяв морально–етичним проблемам, змалюванню душевних переживань людей з народу. 

Одним з видатних явищ української сатиричної прози є повість Матровича “Забобон” (1910–1911). У ній дано широку панораму життя галицького села 19– початку 20 ст. Засобами сатири та іронії Мартович показав духовну вбогість частини тогочасної інтелігенції, польської шляхти.

Твори Мартовича перекладено російською, естонською, чеською, німецькою, угорською мовами.

Творчий спадок

   Повість                       Новела              Політичний памфлет             Казка 

  Забобон                     Грішниця         Винайдений рукопис           Стрибожий   

                                                                  про руський край                   дарунок

 Оповідання

Нечитальник, Лумера, Хитрий Панько, Квіт на п``яту , Війт,  Смертельна справа , Булка, Прощальний вечір, Народна ноша, Іван Рило, Мужицька смерть, За топливо, За межу, Зле діло, Ось поси моє, Відміна, Гарбата. 

9 лютого

580 років від дня народження

Алішера Навої

(1441–1501)

[повне ім’я – Нізамаддін Мір Алішер Навої],

узбецького поета, мислителя, просвітителя, державного діяча

Відомі вислови:

• Розв`язність мови сама себе карта, породжує сотні бід, нещасть і кривд.
• Словами можна відвернути смерть,  словами можна мертвих оживить
• Хто присвятить своє життя служінню науці, того ім`я й після смерті буде безсмертне.
• Книга – вчитель без плати та подяки. Кожну мить дарує вона тобі одкровення мудрості.
• Це співрозмовник ,який має мозок, що покритий шкірою, про таємні  справи виголошує мовчки
• Коли зробити хочеш добре діло, пильнуй , щоб  відповідна хвиля не минула.
• Ті, хто мають терпіння, здатні створювати шовк із листя і мед із рожевмх пелюсток

2 лютого

120 років 

від дня народження 

 Валер’яна ПетровичаПідмогильного 

(1901–1937) 

українського письменника, перекладача

Валер’ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. у с. Писарівка поблизу Катеринослава (нині Дніпропетровськ) у простій селянській родині.

1919 року написав оповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк», «На селі» та опублікував оповідання «Ваня» і «Старець» у катеринославському збірнику «Січ».

Літературна діяльність В. Підмогильного переривалась вчителюванням (у 1920–1921 роках він вчителював у Павлограді на Катеринославщині), працею у видавництвах.

 Своїм духовним наставником у відчутті слова письменник вважав Михайла Коцюбинського.

У 1921 році Валер’ян Підмогильний переїхав до Києва, де працював бібліографом Книжкової палати. Тоді ж створив цикл «Повстанці». У 1921–1923 роки, коли в Києві лютував голод, залишив місто й викладав українську мову та політосвіту у Ворзельській трудовій школі.

Валер’ян Підмогильний брав активну участь у створенні літературних угрупувань («Ланка», «МАРС» та ін.), займався перекладацькою діяльністю, працював у літературознавстві та мовознавстві. 1926 р. побачили світ повість «Третя революція», збірка оповідань «Проблема хліба», переклад роману «Таїс» А. Франса, словник «Фразеологія ділової мови» (підготовлений разом з Є. Плужником), літературно-критичні праці «Іван Нечуй-Левицький» та «Без стерна».

У 1928 р. у Харкові виходить друком роман «Місто». На початку 30-х pp. Валер’ян Петрович став визнаним авторитетом перекладацької школи в Україні, консультантом з іноземної літератури при видавництві «Рух». Протягом 1930 – 1934 рр. В. Підмогильний організував та редагував видання творів А. Франса (у 25 т.) та О. Бальзака (у 15 т.), перекладав романи Гі де Мопассана, твори Д. Дідро та ін.

На початку 30-х років процес українізації, розпочатий у 20-ті роки, згортається, починаються репресії проти української інтелігенції. У 1930 році Підмогильного звільнили з редакції журналу «Життя й Революція», журнали і видавництва відмовлялися друкувати твори автора.

1933 року письменник перебрався з Києва до Харкова і працював переважно над перекладами.

У грудні 1934 р. В. П. Підмогильний був безпідставно заарештований і засуджений.

3 листопада 1937 р. письменника розстріляно на Соловках. Посмертно реабілітований у 1956 р.

Українському читачеві довелося довго чекати повернення творів Валер’яна Петровича Підмогильного. Після тривалого забуття твори письменника вперше вийшли друком лише в 1989 році. Його переклади вважаються найкращими і охоче перевидаються сучасними українськими видавництвами.