27 СІЧНЯ

День пам'яті жертв Голокосту заснований з метою, щоб люди ніколи не забули про злочини нацистів і щоб пам'ять невинно вбитих була вшанована. Це - трагічна дата, яку важливо пам'ятати.

Голокост - це біль і страждання. Цим словом називають геноцид євреїв та інших соціальних груп, вчинений нацистами під час Другої світової війни. Крім євреїв, нацисти також винищували гомосексуалів, психічно хворих людей, інвалідів, радянських військовополонених і всіх, кого нацисти вважали "неповноцінним".

Голокост - це переслідування та масове знищення євреїв та інших соціальних груп, які здійснювали німецькі нацисти та їхні союзники під час Другої світової війни. Під час Голокосту було вбито близько 6 мільйонів євреїв, що становить приблизно третину всього єврейського населення світу.

Нацисти також розшукували і розстрілювали євреїв на окупованих територіях. Найвідомішим місцем масових розстрілів євреїв в Україні є урочище Бабин Яр у Києві, де було страчено близько 150 тисяч осіб. Зараз тут знаходиться Меморіальний комплекс, присвячений пам'яті жертвам Голокосту. 

Монумент «Пам’ять заради майбутнього»
в Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр»

На полицях нашої бібліотеки

 Ронэ Т. Ключ Сары. Сосед.

Татьяна де Роне — англо-французька письменниця, сценарист, журналіст і літературний критик, твори якої переведені багатьма мовами світу та опубліковані мільйонними тиражами. Але найгучніший її успіх пов'язаний із романом «Ключ Сари» й однойменним фільмом із Крістін Скотт-Томас у головній ролі, що обійшов світові екрани. Сторінки роману "Ключ Сари" переповнені  болем і надією. Автор подає сюжет у двох вимірах. Перший - це історія десятирічної Сари. Вночі 16 липня 1942 року її разом з родиною під конвоєм вивели з дому. Маленького братика дівчинка заперла у таємній шафі, бо була впевнена, що скоро вони повернуться додому і визволять його... Але надії на повернення нема... Під час операції під цинічною назвою "Весняний вітер" більше 12 тисяч євреїв тієї ночі зігнали на велодром, де тримали без води та їжі, а потім відправили у концтабори.

Другий вимір - це доля сучасної журналістки, яка пише про події 60-річної давнини...

Читати цей роман психологічно важко, кожне слово у розповіді про долю Сари відгукується біллю у серці. Весь жах того, що відбувалося понад 60 років тому, підкреслює контраст спокійного мирного життя сучасних людей. Авторка без патетики і моралізаторства нагадує: неможна відмахнутися, заховатися, забути про минуле, прикинутись, що не було жовтих зірок, нашитих на одяг, не було нічних облав, не було ешелонів смерті, не було газу, що роз`їдає легені...

Цей роман потрібно прочитати, щоб памя`тати. Так, це важко. Так, ця рана ще й досі жива. А це означає, ми залишаємося людьми. І значить є надія, що ми не повторимо помилок минулого і не впустимо сьогодні у своє серце ненависть і страх...

Крім євреїв, нацисти також вбили близько чверті всіх циган світу, приблизно 10% поляків, приблизно 3 мільйони радянських (включаючи українських) військовополонених, тисячі душевнохворих і непрацездатних.

"Неповноцінних" за нацистськими переконаннями людей утримували в спеціальних таборах смерті. На ув'язнених часто ставили експерименти, а через жахливі умови проживання багато ув'язнених навіть не доживали до страти. Найвідомішим нацистським концтабором був Аушвіц у польському місті Освенцим.

Аушвіц (нім.) або Освенцим - концентраційний табір або табір смерті,один з найбільших
нацистських концтаборів, що існував із кінця травня 1940 до січня 1945 року
  біля міста Освенцим у Польщі

Радимо прочитати

Гринберг М. "Я звинувачую Аушвіц. Родинні історії".

Це книга про Голокост, але не безпосередній, а у другому поколінні. Її героями-оповідачами є народжені після війни діти поодиноких уцілілих у Європі євреїв. Нерідко ці діти довідувалися про те, що довелося пережити їхнім батькам у дуже дорослому віці. Іноді лише після смерті батьків. Кожну з розказаних ними 24 історій можна розгорнути у роман. Проте Міколай Гринберг цього не робить - і читач отримує квінтесенцію долі людей, які не зазанавши на власному досвіді нацистських переслідувань, усе одно виявилися враженими посттравматичним стресовим розладом.

"Ніхто з них особисто не ховався по підвалах і горищах від облав, не чекав із розпачем чи апатією на ліквідацію ґетто, не проїжджав у переповненому товарному вагоні через арку брами в Біркенау, не знемагав від голоду й холоду під час «маршу смерті» вглиб Німеччини. А однак усі вони також є жертвами Голокосту. Хтось від раннього дитинства детально знав історію своєї родини, хтось до зрілого віку навіть не здогадувався про своє єврейське походження. Але уникнути травми не вдалося нікому. І в цьому полягає їхня головна спільна риса", - ідеться у передмові Бойченка до українського видання.

Сам автор також належить до цього другого покоління. "Героїв моєї книжки поєднує те, що їх, як і мене, виховували люди, вцілілі в Голокості. А також те, що ми – євреї, і нас мало не бути, бо мало не бути вже й наших батьків, – зазначив Ґринберґ в авторській передмові.

Чернівецький літератор Олександр Бойченко (перекладач книги) дякує головному редактору газети "Молодий Буковинець" Богданові Загайському, без якого шлях цієї книжки до українського читача був би значно довшим.

За матеріалами мережі Інтернет.