15 лютого - Стрітення Господнє

Стрітення (15 лютого) — найважливіше свято в церковному календарі лютого. Назва Стрітення у старослов’янській мові означає “зустріч” або ж “радість”. І отримало воно таку назву через те, що у цей день новонароджений Ісус Христос зустрівся з праведником Симонеоном і пророчицею Анною. Саме вони впізнали у малюкові нового Месію.

Сталося це на 40-й день від народження Ісуса, діва  Марія разом з Іосифом принесла його в Єрусалимський храм на посвяту. Старець Симонеон, якому було провіщено жити, аж поки той не зустріне людського спасителя, одразу ж заявив, що цей малюк — син Божий. Пророчиця Анна підтвердила, що бачить перед собою майбутнього спасителя людського роду.

Стрітення — свято початку весни, початку роботи без світла. Головним дійством у цей день було освячення вогню й води.

У народі казали, що на Стрітення зима зустрічається з літом. При зустрічі зима й літо сперечаються між собою — кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше — літо перемогло зиму, а якщо холодніше — зима.

Народні звичаї на Стрітення

• Язичницька назва Стрітення Господнього «Зимобор», або «Громниця». За повір'ям цього дня зима зустрічалась із весною.
• Напередодні свята жінки випікали обрядове печиво – «жайворонків», давали дітям, щоб ті закликали весну, допомогли їй збороти зиму, але виносити їх можна було лише у двір.
• Посвячена на Стрітення свічка, яка називалась «громівниця», «громиха», виставлялась перед образами під час грози, щоб оберігати людей і худобу від грому.
• В цей день дівчата на перших прогалинах співали закличні веснянки.
• На Стрітення ворожили на урожай – кожен господар на ніч виставляв миску із зерном на двір. Якщо зранку була на зерні роса, це віщувало врожай, не було – погана ознака.
• Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову - ще не вживану - посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це - цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що "поможе". Найкраще ця вода ніби помагала від "пристріту" - від хвороби, що її спричиняло "погане" око. 
• Освяченою водою, яка вважалась цілющою,  кропили вулики, щоб добре розводились бджоли, її давали пити худобі під час хвороби.
• Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: "Боже тебе збережи!". Так само і батько відряджав сина на війну, скроплюючи стрітенською водою на щасливе повернення.

На Стрітення Господнє неможна

• Лаятися, сваритися, робити прибирання, вишивати, прати, працювати в городі тамитися.
• Заборона на роботу має виняток, вона дозволяється, якщо це робота на благо іншим людям, необхідна допомога.
• Заборона ж з приводу купання стосується лише лазні — адже щоб помитись у лазні, потрібно було працювати: колоти дрова, носити воду, тощо. Щодо звичайного сучасного душу ніяких заборон немає.
• Також не радили на Стрітення вирушати у далеку мандрівку. Через мінливу погоду у цей період мандрівника могли спіткати різні неприємності, тож люди раніше остерігались далекої дороги. Існувало навіть прислів’я: “На Стрітення вирушиш в дорогу – скоро додому не повернешся”.
• Ще одна цікава заборона – класти у цей день гроші на кухонний стіл. Вірили, що тоді удача від вас відцурається, а гроші буквально будуть витікати крізь пальці.

На Стрітення люди уважно стежили за погодою. Народні прикмети.

• Як на Стрітення зі стріх капає, ще велика буде зима.
• День Стрітення теплий і сонячний, то й весна тепла.
• Якщо на Стрітення півень води нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться.
• Цього дня відлига — на ранню й теплу весну, сніг - на дощову, тривалу, а коли завірюха — весна буде пізня й холодна.
• Якщо в цей день не видно сонечка — чекай суворих морозів.
• Вітер на Стрітення — до врожаю плодових дерев.
• Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.
• На дахах довгі бурульки — стільки ще випаде снігу.
• Якщо вранці випав сніг — на врожай ранніх хлібів; коли ж у полудень — зернові будуть середні, а увечері — недорід.

На полицях нашої бібліотеки

Воропай О. Звичаї нашого народу. 

Народно-календарні звичаї. Український народний одяг.

Моїй матері, що перша навчила мене

любити свій край, від щирого серця

присвячую.

Автор

Звичаї нашого народу - фундаментальна праця Олекси Воропая, підсумок його самовідданої багатолітньої пошукової роботи, яка охоплює річний календарно-обрядовий цикл життєдіяльності українців та традиції народного одягу. Видання розраховане на всіх, кому дороге минуле нашого народу, його правдиві корені. 

Хрестоматійне – і, мабуть, найкраще донині видання про українські календарні звичаї. Як готувалися до Свят-вечора і як зустрічали Різдво Христове, як гуляли Масляну і як поводилися у Великий піст, як святкували Великдень і які розваги припадали на Івана Купала – про це йдеться у виданні, яке знайомить з багатим і різноманітним світом народ­них звичаїв, за якими жили українці з давніх-давен до нашого часу. Звичаї, що дісталися нам у спадщину від дідів-прадідів, не втратили свого значення й сьогодні. Збагачені обрядовими піснями, віршами, легендами, вони є справжньою скарбницею духовної культури українського народу.

Звичаї, а також мова - це ті найміцніші елементи, що об`єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу.

Скуратівський В. Дідух.
Дане видання - одне з найбільш повних зібрань календарних свят українського народу. Автор, відомий письменник та етнографіст, щедро ділиться з читачем своїм знанням духовної культури нашого народу, його обрядовості, традицій, фольклору, що сягають тисячоліть. Висока моральність предків, щира приязнь у стосунках, взаємоповага, тонкий естетичний смак І. головне, високоестетичний культ пращурів, шанування свого родоводу - все це гідне наслідування нинішніми поколіннями.

Ось як розповідає про Стрітення Олекса Воропай, 

український етнограф, письменник і фольклорист 

(уривок із запропонованої вашій увазі книги "Звичаї нашого народу")

Дочекалися люди Стрітення Господнього — «Стрічань». В цей день зима, кажуть, іде туди, де було літо, а літо — де була зима. По дорозі вони зустрічаються і говорять між собою:

—    Боже, поможи тобі, зимо! — каже літо.

—    Дай, Боже, здоров’я! — відповідає зима.

—    Бач, зимо, — дорікає літо, — що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!

За народним віруванням літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення — 15-го лютого та в день святої Анни — 3-го грудня восени.

Весною Зима — стара баба, а Літо — молода дівчина. 

Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри прогризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. В руках Зима несе надщерблений горщик з льодом, а через плечі у неї — порожнісінька торба.

У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, — весела і вродлива дівчина. Літо несе в руках серп і сніп жита, пшениці та всякої пашниці...

При зустрічі на Стрітення стара Зима і молоде Літо сперечаються між собою — кому йти, а кому вертатися? Якщо до вечора стане тепліше — Літо переспорило Зиму, а якщо холодніше — Зима. 

Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер — погана ознака. Відлига — жди пізньої весни і бережи пашу та хліб, бо в поле виїдеш нескоро. — «Як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то жди ще стужі!». Або ще кажуть так: «Як нап’ється півень води, то набереться господар біди!» 

«...Та як би вона вже там не хвицалась, а як літо посміхнеться, то сонце засяє, вітер повіє і земля проснеться!» — каже народня казка про зустріч літа з зимою.

Хазяї ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса — врожай, нема роси — погана ознака.

В цей день в церквах України святили воду, а разом з водою - і свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися «громичними», бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічі давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви.

В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали «громичну» свічку — «щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерева не побив!»

Від «громичної» свічки і саме свято, крім «Стрітення» або «Стрічання», називалося колись «Громиця». 

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову — ще невживану — посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народнім уявленням це — цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що «поможе». Найкраще ця вода ніби помагала від «пристріту» — від хвороби, що її спричиняло «погане» око.

Стрітенською водою ще кропили скот і давали йому пити її - «щоб не хворів». Пасічники берегли цю воду весь рік і кропили нею вулики кожну «першу» неділю — першу на молодику.

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб, сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тобі поможи!»

Як син ішов на війну, батько, благословляючи, кропив його стрітенською водою і примовляв: «Боже тебе збережи!»

Віра в силу стрітенської води в багатьох селян збреглася ще й досі.

«Коли на Громицю півень нап’ється водиці, то на Юрія віл не наїсться травиці».