Вербна неділя – це перехідне церковне свято, тому воно не має фіксованої дати. Вона залежить безпосередньо від дати Воскресіння Христового і відзначається рівно за тиждень до нього.

Вербна неділя: походження свята

Християни відзначають Вербну неділю вже 11 століть. Історія походження цього свята описана в Біблії. Напередодні Ісус Христос воскресив померлого Лазаря у Віфанії, і звістка про це чудо розлетілася по всіх сусідніх містах.

Тому, коли Ісус вирішив відвідати Єрусалим, місцеві жителі, знаючи про дива Спасителя, зустрічали його зеленими пальмовими гілками та вітальними вигуками: “Осанна!” (“Врятуй нас”). Месія в’їжджав у Святе місто верхи на віслюку, здійснюючи пророцтво Захарії. При цьому багато людей навіть стелили йому під ноги власний одяг, щоб отримати благословення Спасителя.  Це свято в християнській релігії вважається найтрагічнішим, так як священиками саме в цей час було прийнято рішення вбити Ісуса, а народ захоплено зустрічавший його, незабаром зажадав розіп’яти Ісуса, тобто за лічені дні поміняв свою віру на протилежну. Уже через тиждень ті самі люди кричали “Розіпни його…”

І досі християни вшановують чудо Ісуса, як і дві тисячі років тому. Цей день отримав назву Вхід Господній в Єрусалим, а в народі його прийнято називати Вербною неділею, адже святкування регулярно припадає на 7-й день тижня.

В честь скорботи Вербної неділі слід дотримуватися найсуворішого тижня Великого посту – так званого Вербного тижня. 

Традиції на Вербну неділю 

В церкві під час всеношної служби українці освячують гілочки верби, а опісля приносять їх у дім і ставлять біля ікони. Цілий рік вони охоронятимуть сім’ю від нещасть, адже освячена верба має цілющу силу, здатну позбавити людей і тварин від хвороб, а оселю – від пожеж і природних лих.

Чому саме верба? Усе дуже просто: у нас пальми не ростуть, тому слов’яни обрали для себе символічне дерево – вербу, яка розпускається однією з перших і вже зеленіє до цього дня. Ось чому свято Входу Господнього в Єрусалим отримало назву Вербна неділя.

Це свято відзначається в багатьох державах Європи. А ще у слов’ян це свято, крім християнської спрямованості, символізує відродження природи. Адже в цей час вже розпускається верба, радуючи око своїми пухнастими сережками. В Україні, перш за все, з ним пов’язані прикмети про погоду та майбутній урожай. За старими повір’ями, щоб молода пара жила в щасті й достатку, теща в понеділок на Вербному тижні приносила в будинок молодого зятя подарунки. У Болгарії  відзначали Лазареву суботу. У цей день прийнято ламати гілки верби і з піснями обходити будинки. Опівночі молодь просилася в хату і починала злегка бити господарів гілками, примовляючи: “Б’ємо, щоб були здоровими”. У сербів, чехів, болгар і словаків теж існує багато обрядів і традицій, пов’язаних з цим святом.

Українські народні звичаї та традиції на Вербну неділю

Крім християнських традицій зі святом Вербної неділі пов’язано багато відомих народних прикмет і традицій.

Освячені в церкві гілочки верби вважаються наділеними великою духовною силою. Тому хвора людина може використовувати її для лікування. При цьому в народі раніше вважалося що треба гілочкою верби бити по тілу, примовляючи: "Святий Дух, через вербу входь – хворобу відводь. Верба прийде – хворобу віднесе".

Колись господарі, повертаючися з церкви з освяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток"; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. 

Після церкви люди одне одного били жартома такою свяченою вербою, примовляючи:

Не я б’ю — верба б’є,

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися освяченою вербою ще й біля церкви, та й дорогою, як додому йшли, а, б’ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!

Вербну неділю урочисто не відзначають, бо свято випадає на дні Великого посту, коли заборонені галасливі гуляння. Не можна займатися прибиранням або шити. Зате можна пересаджувати кімнатні рослини - це допоможе розбагатіти, вірили люди.

У давнину вважали, що у Вербну неділю за обіднім столом повинна зібратися вся родина. Готували злакові страви, пісну випічку, без м’яса, але дозволяється риба і в невеликих кількостях вино. Вся їжа на столі не повинна бути гарячою.

У цілющі властивості гілок верби вірять і досі. Хвору людину треба легенько побити освяченими гілочками по спині, приговорюючи, "Не я б’ю, верба б’є". 

У народі вважають, що вода з вербою допомагає позбутися багатьох хвороб. Тому купали немовлят у воді з вербними бруньками. 

Вербові котики давали дітям від болю у горлі.

Викидати освячені гілочки верби не можна, бо накличеш на родину бідність і хвороби. Гілки весь рік тримають у будинку, біля ікон, а потім спалюють або відносять до річки і пускають за течією. Раніше гілочки верби вкладали в руки небіжчика, оскільки вірили, що він воскресне і зустріне в загробному житті Христа. 

Гріх ногами топтати освячену вербу, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилось освяченим у наступному році, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

До цих пір освячені гілочки верби народ наділяє очисними властивостями від псування і зглазу для домашньої худоби, від хижаків і злого ока недобрих сусідів. 

Існує повір’я, що якщо прибити на ріг будинку освячений кілочок верби, то природна боязкість членів сім’ї піде.

Родинний оберіг на Вербну неділю

За слов’янською традицією родинний оберіг робиться саме в це свято. Для нього вам необхідно взяти стільки гілочок верби, скільки членів у родині.

На ранковій зорі треба зв’язати ці гілочки в пучок. Піти до церкви на службу і освятити їх.

Після повернення додому треба випити свяченої води і заплести косу з вербних гілочок, при цьому уявити, що всі члени вашої родини взялися за руки і утворили коло.

Після цього найстарший член родини перед іконою Божої Матері повинен прочитати такі слова: “Вербою святий Павло махав, від нас недругів відганяв. Як правда, що Вербну неділю шанують, так і правда, що злі люди не пристануть. Амінь”. Читати слова треба 3 рази. А вінок потрібно зберігати в іконах весь рік, до наступного свята Вербної неділі.

Як можна прикрасити оселю у Вербну неділю

Що заборонено робити у Вербну неділю

• Неможна лихословити і бажати поганого оточуючим.
• Їсти м'ясо, яйця та молочні продукти, проте допускається вживання риби.
• Не можна займатися важкою фізичною працею.
• Під забороною робота на городі.

Народні прикмети на Вербну неділю

• Верба бездоріжжя веде, проганяє з річки останній лід.
• Верба розпустилася на Вербну неділю – рік буде вдалим. 
• Якщо на Вербну неділю йде дощ – варто чекати хорошого врожаю.
• Мороз на Вербну неділю – до врожаю ярих.
• Який вітер на Вербну неділю, таким і все літо буде.
• Ясна погода – до врожаю фруктів.
• Верба в будинку на вікні – захист від вогню, граду і грому.
• З’їсти “котик” свяченої верби – вирішиться важлива справа.
• Вдариш по тілу гілочкою верби – буде міцне здоров’я весь рік.
• Посадиш кімнатну рослину на Вербну неділю — прийде багатство в будинок.
• Виганяти худобу вербою у Вербну неділю до великих надоїв молока.

Свячена верба в народній медицині

• Освяченим у церкві гілочкам верби в народі і народній медицині приписується велика магічна сила. Вважається великим гріхом топтати свячені в церкві гілочки верби. Тому, після служби прийнято спалювати навіть маленькі листочки. 
• Крім цього, в народній медицині часто використовують вербу. Готуються відвари з свяченої верби з травами для лікування головного болю.
• Вважається, що верба допомагає при лікуванні лихоманки, ревматизму, допомагає збити температуру. 
• Листя верби прикладають до ран, а горілчані настої застосовують при захворюваннях кишечника. 
• Знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і дають хворим – в повній впевненості, що допоможе. Відваром свяченої верби мочать голову і цим лікують головний біль.

Легенда про вербу

Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити. 
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігала мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею. Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.

Не ламай калину – образиш дівчину.

Не рубай вербу – накличеш біду.

За матеріалами мережі Інтернет