15 травня

150 років

від дня народження

Павла Петровича Скоропадського

(1873–1945),

українського державного, політичного

та військового діяча, 

Гетьмана всієї України та військ козацьких (1918)

Цікаві факти  

Німець – за місцем народження

Правнук гетьмана України Івана Ілліча Скоропадського народився 6 травня 1873 року в німецькому місті Вісбадені. Після повернення на Батьківщину юний Скоропадський довгий час жив у містечку Тростянець Полтавської губернії, де його оточували безліч предметів старовинного козацького побуту. Згідно з традицією, що склалася у сім’ї Скоропадських, молодий спадкоємець мав здобути військову освіту. 1886 року Павло вступив до Пажеського корпусу у Санкт-Петербурзі, успішно закінчивши його в 1893 році.  

Військова кар`єра

З початком російсько-японської війни (1904-1905) Павло подав рапорт із проханням перевести його на фронт у діючу армію. Наприкінці лютого 1904 року виїхав із Петербурга до Манчьжурії. Під час російсько-японської війни  за виявлену хоробрість Скоропадського нагородили орденом Святого Володимира і Золотою Георгіївською зброєю.

З початком Першої світової війни Павло Скоропадський вирушає на фронт, і вже 6 серпня 1914 року Кінний полк генерала Скоропадського відзначився в бою під Краупішкеном (нині Ульяново). Був удостоєний ордена Святого Георгія 4-го ступеня.

3 жовтня 1914 призначений командиром 1-ї бригади 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії. Того ж року командував Зведеною кавалерійською дивізією, до якої увійшли 1-а бригада 1-ї Гвардійської кавалерійської дивізії, батарея Лейб-гвардії Кінної артилерії та Кримський кінний полк.

29 липня 1915 призначений командувачем 5-ї кавалерійської дивізією, а 1 січня 1916 проведений в генерал-лейтенанти із затвердженням на посаді. 2 квітня 1916 призначений командувачем 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії.

22 січня 1917 року приймає командування 34-м армійським корпусом, який розташовувався на теренах України. Перебуваючи на посаді командувача цього корпусу, Павло Петрович вперше познайомився з масовим українським революційним рухом.

Гетьманство Павла Скоропадського

29 квітня в Києві Всеукраїнський з'їзд хліборобів одностайно закликав проголосити Гетьманом України Павла Скоропадського. Центральну Раду розігнали німці, натомість одразу ж проголошено про утворення Української Держави на чолі з Гетьманом, який узяв на себе повноваження щодо 29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. 

Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці з січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьману офіцерів. Головною причиною успішності перевороту став параліч Центральної Ради. У Софійському соборі єпископ  Никодим здійснив миропомазання Гетьмана, а на Софійському майдані відслужили урочистий молебень. Тоді ж опубліковано "Грамоту до всього українського народу", де Гетьман заявляв, що тимчасово взяв на себе всю повноту влади. 

Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно з Законами, уся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася в руках Гетьмана. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю — авторитарний режим консервативної частини населення без чітко оформленої моделі побудови нової держави.

Гетьман Скоропадський перед своєю резиденцією (Інститутська, 40), 
де він проводив зустрічі з іноземними послами

Спроби створення монархії в Україні. У спогадах Павла Скоропадського описано навіть випадок, коли російський церковний ієрарх Антоній (Храповицький), митрополит Київський і Галицький, пропонував гетьману помазання на царство, а Україна могла стати європейською монархією.

Тривало гетьманство Скоропадського близько семи місяців (із квітня по грудень 1918 року), але за цей час йому вдалося багато що зробити. Було ухвалено близько 400 державних актів. Гетьман домігся стабілізації фінансової системи і створення повноцінного державного бюджету Української  держави.

Велика печатка  Гетьмана Павла Скоропадського

 За його правління почали працювати поліція, пошта і залізниця, було затверджено державну символіку й ухвалено закон про українське громадянство. Почалося формування постійної армії, що складалася з 8 армійських корпусів, а також військово-морського флоту та авіації. По всій країні відкрилися школи з українською мовою викладання.

Українізація

В Українській Державі продовжувалися процеси українізації, започатковані УЦР. Завдяки міністрові народної освіти та мистецтва Миколі Василенку введено обов’язкове вивчення в усіх середніх школах української мови, літератури, історії та географії України. В усіх державних установах і військових частинах створили курси українознавства. У листопаді 1918-го в Україні діяло 150 українських гімназій, для яких видруковано кілька мільйонів підручників. 6 жовтня 1918 року на основі Українського народного університету в Києві  було відкрито Український державний університет. На період формування закладів, закупівлі книг, обладнання, підбору викладачів, приміщень, у російськомовних університетах Києва, Харкова, Одеси, Ніжина відкривали кафедри української мови, літератури, культури, історії та права. Колишні російські університети оголосили українськими державними. Науковцям надали право захищати дисертації українською мовою. У Полтаві від жовтня 1918 року запрацював історико-філологічний факультет із усіма правами університету.

22 жовтня святково відкрили Кам’янець-Подільський державний український університет. Його ректором було обрано Івана Огієнка. У числі перших професорів університету були: літературознавевець Леонід Білецький, історик Дмитро Дорошенко, письменник і поет  Володимир  Самійленко,  етнограф і фольклорист Філарет Колесса.

Академія наук

Кульмінацією розвитку тогочасного наукового життя стало відкриття в листопаді 1918 року Української академії наук (УАН). Цьому передувала діяльність Українського наукового товариства в 1917 році. За Гетьманату з травня 1918-го справою створення УАН опікувався міністр народної освіти та мистецтва Микола Василенко. Він про це зауважував: “Думка про утворення Академії вже давно виникла серед українських вчених. Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові, перше підняло це питання, до вирішення якого взагалі підходили близько… Тепер до цього …є нові сприяючі обставини, і завдання утворення в Києві Української Академії наук бере на себе Українська Держава. Це завдання – діло державної ваги, і вирішити його не під силу приватному товариству. Участь держави …дасть можливість здійснити думку про утворення в Києві Академії наук хутко і поставити її існування на твердий ґрунт. Академія мусить згуртувати навколо себе наукові сили”. Справді, на той час в Україні існували наукові товариства у Львові та Києві. Структурою та діяльністю вони були подібні до академії наук, але функціонували за рахунок приватної ініціативи та пожертв.

Гетьман Павло Скоропадський у робочому кабінеті,
м. Київ, 1918 р.

У період Гетьманату спеціальна комісія активно запрацювала над відповідним законопроектом. 14 листопада гетьман затвердив Закон “Про заснування Української академії наук у Києві”. 24 листопада відбулося її перше засідання. Академію очолив біохімік та організатор науки Володимир Вернадський. Неодмінним секретарем став сходознавець Агатангел Кримський.

УАН мала три відділи: історико-філологічний (очолив Дмитро Багалій), фізико-математичний (на чолі з Миколою Кащенком) і соціальних наук (головував Орест Левицький). Також при УАН діяли постійні та тимчасові комісії за різними напрямами, наприклад, із вивчення природних багатств України, археографічна, “для складання словника живої української мови”, “для складання біографічного словника діячів України”, соціальних і правничих питань.

2 серпня 1918 року засновано Національну бібліотеку Української Держави (нині – Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського). Розпочалося академічне видання творів Тараса Шевченка й Івана Франка.

Українська церква

Гетьман рішуче висловився за самостійну автокефальну церкву на 2-ій сесії Українського Церковного собору 6 липня 1918 р.:

"Я гадаю, наша церква, що одночасно з Українською Державою вийшла на вільний шлях життя, стане близько до свого народу і поведе його по тому шляху віри й правди, по якому вели його справді великі духом владики: Петро Могила й інші".

Це означало повернення до національної церковної традиції України, штучно обірваної Москвою з 80-х рр. ХVІІ ст.

Скоропадський змушений був зректися влади і емігрувати до Німеччини 

Проросійські симпатії  згубили гетьмана. 14 листопада 1918 року він видав грамоту «До всіх українських громадян», в якій говорилося про федерацію Української держави з небільшовицькою Росією. Це призвело до повстання проукраїнських сил, в результаті чого Скоропадський через місяць зрікся влади.

За кордоном колишній гетьман активно включився в політичне життя української діаспори. Він організував у Берліні Український науковий інститут, Українське товариство, матеріально допомагав українським студентам.

Сімейне життя Скоропадського

У 1897 році він одружується з жінкою на ім’я Олександра. Спочатку батьки нареченої були проти такого союзу, але це не завадило молодятам побратися.

Сімейне життя Скоропадського склалося вдало. Дружина в усьому підтримувала свого чоловіка, була йому вірним порадником. У сім’ї Скоропадських народилося шестеро дітей.

16 квітня 1945 р. отримав смертельне поранення під час американського авіанальоту на баварське містечко Платтлінг. Помер колишній український гетьман через десять днів, 26 квітня 1945 р., в містечку Меттен. Похований у місті Оберстдорфі в сімейному склепі Скоропадських.

Вивчаючи здобутки Гетьманату і констатуючи усі труднощі і складність взаємин в українському суспільстві, ми маємо розглядати його як фактично першу спробу утвердження внутрішнього миру і співпраці всіх його верств, політичних течій та інститутів в Україні новітньої доби.

За матеріалами мережі Інтернет