 |
| Автопортрет. 1880 рік (приватна збірка). |
Марія Костянтинівна Башкирцева – унікальна художниця в історії світового мистецтва. Доля цієї дивовижної дівчини приваблює навіть більше, ніж її творчість. Марія була дуже гарною, знала шість європейських мов, грала на роялі, гітарі, арфі та мандоліні, мала чудове сопрано. Окрім того, вона залишила щоденник, який писала з тринадцяти років і до самої смерті 1884 року. Писала дуже відверто, писала, знаючи, що потім його читатимуть. Зі сторінок цього щоденника з нами говорить жінка-художниця, яка прагнула щастя, свободи та творчості, мала для цього всі можливості, але... не мала часу. Туберкульоз убив її двадцятип`ятирічною. Однак цих років вистачило для того, аби світ роздивився геніальність Башкирцевої. Мопассан, з яким вона листувалася, на її могилі сказав: «Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я всіяв би трояндами, аби знав, що він буде таким яскравим і таким коротким!».
Народилася Марія Башкирцева 23 листопада 1858 року в українському селі Гавронці нині Полтавського району, Полтавської області. Її батько, Костянтин Башкирцев, син генерала, був великим землевласником та очолював дворянство Полтавської губернії. Мати, Марія Бабаніна, родом з Харкова, донька полковника-аристократа, який був блискуче освіченим представником давнього аристократичного роду, що корінням уходив до князів Золотої Орди. Дитинство Марії до 12 років минуло в селі Черняківка, нині Чутівського району, Полтавської області.
 |
| Марія Башкирцева у народному вбранні |
У житті Марії було все: і багатство, і розкіш, і задоволення усіх бажань, безмежна любов матері та дідуся. Маєток Башкирцевих на Полтавщині був відомий своєю розкішшю. Втім, України Марія практично не пам’ятала. Дівчинка мала дуже слабке здоров’я, тож дідусь, який її просто обожнював, наполіг на тому, щоб онука виїхала з України. В травні 1870 року вона з матір’ю поїхала за кордон. Відвідавши Англію, Німеччину та Швейцарію, вони оселились у Ніцці. Саме тут минула рання юність майбутньої художниці, яка з самого дитинства виявляла неабияку обдарованість та цікавість.
Марія дістає виховання, як усі дівчата її кола: музика, танці, малювання, мови, історія. Але вона вчиться, як чоловік, що хоче здобути лаври відомого вченого. Опановує шість європейських мов, навіть латинь і, навіть, давньогрецьку, щоб читати в оригіналі античних філософів.
Дівчина вимагає, щоб їй викладали математику, фізику й хімію. Складає собі програму для самоосвіти й безжально виганяє вчителів, якщо вони не погоджуються працювати з нею так, як вона вимагала. «Я хотіла б усе бачити, все обійняти, все мати, злитися з усім!» Мати й численні тітки лише сміються, вважаючи це невинними милими витівками.
Незабаром з’ясовується, що Марія має чудовий оперний голос і абсолютний музичний слух. Вона майже віртуозно грає на роялі, арфі, гітарі й мандоліні. У Парижі вона починає брати приватні уроки вокалу. А потім легка застуда, біль у горлі, який не минає. Вона вже не може, як раніше, взяти ноти третьої октави й чути стала набагато гірше… І одного разу лікар безапеляційно заявляє: поліпшення вже не буде. На тлі хвилювань і переживань від втрати можливості оперної кар’єри, коли Марія починає вважати себе ледь не «калікою», розгортаються численні її кохання. Марія постає зі сторінок свого «Щоденника» як молода епатажна красуня, яка прагне вирватися зі звичної тоді опіки родини, бунтує, перебирає варіанти фіктивних шлюбів, навіть б’є вікна.
Дитинство її проминуло серед запашних мигдальних садів півдня Франції, поруч із морем. Не було жодного музею, жодної картини, вистави чи концерту, який би Марі не бачила і не записала б свої думки про них у щоденник. Вона щодня спілкувалася з прекрасним, це давало їй друге дихання, і Марія забувала про слабке здоров’я.
З тринадцяти років Башкирцева сама складала програму своїх занять, серед яких були математика, фізика, хімія, давні мови. Німецькою, англійською та італійською вона володіла ще з дитинства, а французька взагалі була їй, як рідна. Нею вона писала свій щоденник. Окрім того, Марі пристрасно займалася музикою, а щодо живопису, то він посідав мало не останнє місце у програмі виховання. Однак саме він прославив її згодом.
1877 року Марія переїжджає до Парижу і розпочинає навчання у приватній академії Рудольфа Жуліана. Вже після перших занять професор Жуліан відзначає успіхи учениці. «Я думав, що це примха розпещеної дитини, але мушу визнати, що вона справді працює, що у неї є сила волі і вона добре обдарована. Якщо так буде і надалі, через три місяці її малюнки можуть бути прийняті в Салон». В академії під керівництвом професора Робер-Флері вона повністю віддається живопису і вже за рік отримує на загальному конкурсі майстерні першу золоту медаль, яку їй одноголосно присудили художники Робер-Флері, Бугро, Лефевр та інші. З того часу вона почала регулярно виставляти свої картини, які незмінно зустрічали теплі відгуки французьких газет та журналів.
За два роки Башкирцева засвоює семирічний курс академії, працює напівхвора, по 12 – 14 годин на добу, майже ночує біля мольберта та полотен, можливо, відчуваючи, як мало в неї часу. Вчителі зачудовано дивляться на професійні полотна учениці-початківця, здивовано випитують, чи саме їй належать всі ескізи та малюнки... Академією ходять чутки, що майже всі її картини належать художнику Жулю Бастьєну-Лепажу – майстру реалістичного пейзажу, з яким у неї нібито роман. У своєму щоденнику Марія з цього приводу запише: «Бастьєн-Лепаж не може довго надихати як учитель. Якщо я повторюю Бастьєна-Лепажа, то це згуба. Зрівнятися з тим, кого наслідуєш, неможливо... Найвизначніші майстри визначні тільки правдою, і ті, хто сміється над натуралізмом – дурні і не розуміють, у чому річ. Що ж таке високе мистецтво, якщо не те мистецтво, яке зображуючи тіло, волосся, одяг, дерева з повною реалістичністю, що доходить майже до обману почуттів, передає водночас душу, думку, життя.
У 1880 році Башкирцева виставляє в Салоні свою першу картину – «Молода жінка, яка читає «Question du divorce» Олександра Дюма». В Салоні 1881 року під підписом Andrey з’являється картина Марії «Майстерня Юліана». Паризька преса відзначила, що цей твір переповнений життям, з твердим малюнком та теплим колоритом. 1883 рік – вже під своїм іменем Башкирцева представляє пастельний портрет та велику картину «Жан і Жак», на якій зображено двох маленьких школярів з бідних паризьких сімей.
 |
| Жан і Жак. 1883 рік. |
З 12 років і до смерті Марія вела щоденник (105 зошитів французькою мовою), який згодом став знаменитим і неодноразово перекладений багатьма мовами. Щоденник пройнятий тонким психологізмом, романтичною «прагною слави» і водночас трагічним почуттям приреченості.
Дехто з сучасників дорікав, що вона полюбила мистецтво, а не чоловіків. Але чи бачив хтось тоді її щоденник, чи міг зазирнути до її листів, які вона писала Мопассану? Ось невеличкий уривок з її щоденника: «Мені здається, ніхто не любить всього так, як я люблю мистецтво, музику, живопис, книги, шум, тишу, сміх, сум, тугу, жарти, любов, холод, сонце, будь-яку погоду, всі пори року, спокійні рівнини Росії та гори навколо Неаполя, сніг узимку, осінь з її дощами, весну з її тривогою, спокійні літні дні та прекрасні ночі, наповнені сяючими зорями... Я люблю все до обожнення. Я хотіла б усе бачити, все обійняти, все мати, злитися з усім!»
І поруч з цими словами пронизлива фраза: «Я схожа на свічу, розрубану на чотири частини, що палає з усіх боків».
Марія Башкирцева померла 31 жовтня 1884 року, у віці 25 років, від туберкульозу. Похована в Парижі, на цвинтарі Пассі.
 |
| Мавзолей, де похована Марія та деякі її родичі, на цвинтарі Пас |
Мавзолей Марії Башкирцевої, побудований Емілем Бастьєн-Лепажем, є також місцем поховання багатьох інших членів сім’ї Башкирцевих-Бабаніних. Над входом до нього – рядок з Андре Тер’є, а всередині зберігаються мольберт Марії, її меблі, скульптура і деякі картини, в тому числі одна з останніх робіт Башкирцевої – «Жінки мироносиці».
 |
| Жінки мироносиці. 1883 рік. |
 |
| В художній студії Жульєна, 1881 рік |
Посмертна виставка картин Башкирцевої відбулася в Парижі (1885). Французьке товариство жінок-художниць влаштувало виставку її робіт, представивши публіці 100 олійних творів, шість пастелей, 124 малюнки, 5 скульптур. Хоча створила вона, звісно, набагато більше. Просто з експозиції уряд придбав за 10 000 франків полотна «Зустріч» і «Портрет натурниці» для Люксембурзького музею, що вважався відділом новітнього мистецтва «Лувру».
 |
| Зустріч, 1884 рік |
Відтак українка стала першим художником тодішньої Російської імперії, чиї картини потрапили туди. Тільки через 15 років такої честі зазнали твори Реріха, Репіна, Сєрова та інших.
Оригінальні роботи Башкирцевої нині є рідкістю з огляду на те, що більша їх частина загинула під час Другої світової війни. Тим більш цінними для нас є твори Марії Башкирцевої, що зберігаються в музеях Франції, Нідерландах, США, РФ та України.
 |
| Молода дівчина з квітами бузку, 1881 рік |
 |
| З книгою. Приблизно 1882 рік. |
 |
| Парасолька від дощу, 1883 рік |
 |
| Осінь, 1883 рік, Люксембурзький музей |
Пам`ять
У Люксембурзькому палаці в Парижі біля символічної скульптури «Безсмертя», на постаменті якої викарбувані імена видатних французьких діячів, є ім'я Марії Башкирцевої.
 |
| Скульптура "Безсмертя", Париж |
У Ніцці в Музеї образотворчих мистецтв є зал Марії Башкирцевої.
У селі Черняківка створено музей Башкирцевої та названо галявину Маріїною долиною, де щороку на День молоді проводять масові гуляння з виставками художніх творів.
У Гавронцях встановлено пам`ятний знак на честь талановитої української художниці з написом "Картини її належать світу, а серце - землякам".
 |
| Пам'ятний знак на честь Марії Башкирцевої. Село Гавронці, Полтавська область, Україна |
Картинна галерея у Диканці носить ім'я М. К. Башкирцевої.
 |
| Картинна галерея ім. М. К. Башкірцевої м. Диканька |
На Венері названо кратер на честь Башкирцевої.
Український літературознавець Михайло Слабошпицький видав роман-есе «Марія Башкирцева», перекладений російською та французькою.
Слабошпицький М. Марія Башкирцева. (аудіокнига)
"Щоденник"
У віці шістнадцяти років Марія дізналася, що у неї туберкульоз. Тепер вона проводить багато часу на курортах і відчуває наближення швидкої смерті. Проте дівчина замислюється і про долю свого щоденника, який вирішує видати. До цього ж часу, до останнього року її життя, належить її відоме листування з Гі де Мопассаном, який, вперше отримавши лист від якогось скромного вчителя Жозефа Савантена, від цієї «писанини» відмахується. У листі у відповідь, вже від імені дівчини, а не вчителя, Башкирцева відмовляється від листування, запропонованого самим письменником. Останні сторінки щоденника драматичні: повільно вмирає від раку учитель Марії, знаменитий французький художник Жуль Бастьєн-Лепаж. Муся, як ласкаво називали дівчину, доглядає за своїм учителем і … помирає першою.
У 1980-х у Російській національній бібліотеці виявили оригінальний текст щоденника, який раніше вважали втраченим. У ході його вивчення виявили, що більша частина щоденника Башкирцевої невідома публіці, а вже опублікована частина містить ряд лакун і явних спотворень (у тому числі і рік народження художниці), внесених сім'єю, яка не бажала розголошення сімейних таємниць.
В 2012 зроблено англійський переклад (перша частина під назвою «I Am the Most Interesting Book of All», друга частина — «Lust for Glory»). Повне видання по-новому розкриває особистість Башкирцевої, а також висвітлює життя епохи.
Із "Щоденника"
1875
Ницца. Четверг. 30 сентября. Я спускаюсь в свою лабораторию и – о ужас! – все мои колбы, реторты, все мои соли, все мои кристаллы, все мои кислоты, все мои склянки откупорены и свалены в грязный ящик в ужаснейшем беспорядке. Я прихожу в такую ярость, что сажусь на пол и начинаю окончательно разбивать то, что испорчено. То, что уцелело, я не трогаю – я никогда не забываюсь.
– А! Вы думали, что Мари уехала, так уж она и умерла! Можно все перебить, все разбросать! – кричала я, разбивая склянки.
Тетя сначала молчала, потом сказала:
– Что это? Разве это барышня! Это какое-то страшилище, ужас что такое!
И среди моей злобы я не могу удержаться от улыбки. Потому что в сущности – все это дело внешнее, не затрагивающее глубины моей души, а в эту минуту, к счастью, я заглядываю в глубину и совершенно успокаиваюсь и смотрю на все это так, как будто это касалось не меня, а кого-то другого.
1876
Чем бы я ни сделалась, я завещаю свой дневник публике. Все книги, которые читаются – только измышления, положения в них – натянуты, характеры – фальшивы. Тогда как это – фотография целой жизни. Но, скажете вы,- эта фотография скучна, тогда как измышления – интересны. Если вы говорите это, вы даете мне далеко не лестное понятие о вашем уме. Я представляю вам здесь нечто невиданное. Все мемуары, все дневники, все опубликованные письма – только подкрашенные измышления, предназначенные к тому, чтобы вводить в заблуждение публику. Мне же нет никакой выгоды лгать. Мне не надо ни прикрывать какого-нибудь политического акта, ни утаивать какого-нибудь преступного деяния. Никто не заботится о том, люблю ли я или не люблю, плачу или смеюсь. Моя величайшая забота состоит только в том, чтобы выражаться как можно точнее.
Я боюсь за свои глаза. Во время рисования я должна была несколько раз прерываться, так как ничего не видела. Я их слишком утомляю, потому что я все время рисую, читаю или пишу.
1877
В мастерской все исчезает; тут не имеешь ни имени, ни фамилии; тут перестаешь быть дочерью своей матери, тут всякий сам по себе, каждая личность имеет перед собой искусство и ничего более. Чувствуешь себя такой довольной, такой свободной, такой гордой! Наконец я такая, какою уже давно хотела быть. Я так давно хотела этого, что теперь мне даже не верится.
Джерело: https://uk.wikipedia.org
https://library.ust.edu.ua/uk/article/155
Немає коментарів:
Дописати коментар