9 та 10 березня 

Щорічно Україна відзначає Шевченківські дні − дати народження і смерті поета, що став головним українським пророком і народним символом. Його називають титаном духу, народним пророком, який уболівав за долю рідного народу, тому й залишив нащадкам духовний заповіт, що передається із покоління в покоління. Духовну велич і красу українського слова він підніс на найвищу височінь.

Шевченко Тарас Григорович (Вікіпедія)

 "Нема на світі України, немає другого Дніпра..."

(онлайн-вікторина про життя і творчість Великого Кобзаря)

автор Хакімова З. П.

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко. Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта - поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був власником близько 160 тис. десятин землі. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей - старші - Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип.

1843 року Шевченко змалює хату в Кирилівці, де провів своє дитинство. У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. 1823 р., коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, 1825 року помирає і сам батько Тараса.

Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт. Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом - у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.

1827 року Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком (власним дворовим слугою) у пана В.В. Енгельгардта.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру.

1836 року Т.Г. Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. Цього ж року він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. Василь Жуковський з Карлом Брюлловим звернулися до Енгельгардта, з пропозицією викупити Шевченка. Той погодився, але зажадав 2,5 тисячі рублів, величезні на ті часи гроші. Аби знайти потрібні кошти, Брюллов намалював портрет вихователя спадкоємця престолу Жуковського для аукціону. Розіграш відбувся 22 квітня 1838 року, участь у ньому взяла й імператорська сім’я, що й вирішило справу. 25 квітня 1838 року Тарас Шевченко отримав свободу, на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.

К. Брюллов. Портрет поета
Василя Жуковського.

Цього ж року Т.Г. Шевченка було офіційно зараховано "стороннім учнем" до Петербурзької академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї - швидко здобуває знання. 1838 року Шевченко знайомиться із художником Штернбергом.

У січні 1839 р. Т.Г. Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а згодом, у квітні, нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами "Хлопчик-жебрак дає хліб собаці". У цей період життя митця захоплює і літературна творчість. 1837 року ним була написана балада "Причинна", 1838 - поема "Катерина", елегія "На вічну пам'ять Котляревському", 1839 - поезія "Тополя", "До Основ'яненка".

1840 року побачила світ збірка творів Шевченка "Кобзар", що містила вісім творів: "Думи мої ...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка", "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч". 1841 року вийшов альманах "Ластівка" із п'ятьма творами Шевченка: баладою "Причинна", поезіями "Вітре буйний", "На вічну пам'ять Котляревському", "Тече вода в синє море...", першим розділом поеми "Гайдамаки" - "Галайда", окремим виданням вийшла поема "Гайдамаки". У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину "Циганка-ворожка".

Із-під пензля Шевченка виходять малюнки "Козацький бенкет" (1838), "Натурниця" (1840) та низка портретів. Він ілюструє чимало художніх творів. 1840 р. з'являється "Марія" - малюнок до поеми О.С. Пушкіна "Полтава", 1841 - до оповіданнь Квітки-Основ'яненка "Знахарь", Надєждіна "Сила волі", 1842 - "Зустріч Тараса Бульби з синами" до повісті "Тарас Бульба". Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами "Катерина" 1842 року. Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії. 1842 року з'явився уривок із п'єси "Никита Гайдай", написаної російською мовою та поема "Слепая". 1843 року Шевченко завершив драму "Назар Стодоля", а 1844 р. у Петербурзі окремим виданням вийшла поема "Гамалія".

19 травня 1843 року Т.Г. Шевченко разом із Є.П. Гребінкою їде в Україну. Зупинився Т.Г. Шевченко в Качанівці на Чернігівщині, яка належала поміщику Григорію Тарновському. 

Палац у Качанівці

Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам'яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 р. брали участь у розкопках могили Переп'ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в "Убіжище" біля Пирятина, а звідти до с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Т. Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, пише малюнок "Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці".

Т. Шевченко "Хата батьків у с. Кирилівці". 1843 рік.

В Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів "Живописна Україна". З Кирилівки їде на Березань, де пише вірш "Розрита могила". Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасьєва-Чужбинського, робить спроби перекладати твори польських поетів. Із жовтня 1843 р. Т. Шевченко живе переважно в Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета М. Рєпніна, малює дітей В. Рєпніна та автопортрет, пише поему "Тризна", яку присвячує Варварі Рєпніній, знайомиться із сестрами Псьол.

Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку, Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я. Бальмена у Линовиці, де бачив альбом "Вірші Тараса Шевченка", переписаний латинським алфавітом та ілюстрований Я. Бальменом і художником М. Башиловим. Побував Т. Шевченко у селі Турівці у маєтку М. Маркевича. Відвідав Київ і на початку 1844 р. виїхав до Москви, де знайомиться з істориком Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише поезію "Чигирине, Чигирине...".

Із Москви Шевченко виїхав до Петербурга. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск "Живописной України", до якого увійшли шість офортів: "У Києві", "Видубицький монастир у Києві", "Старости", "Судня рада", "Дари Богдановії українському народові", "Казка". 

Шевченко Т. Г. "Живописная Украина".
Обкладинка видання. 1844 рік.

Шевченко Т. Г. У Києві. Офорт. 1844 рік.

Шевченко Т. Г. Видубицький монастир у Києві. Офорт. 1844 рік.

Шевченко Т. Г. Судня рада. Офорт. 1844 рік.

Шевченко Т. Г. Казка. Офорт. 1844 рік.

1844 р. поет закінчує поему "Сова", створює поему "Сон", поезії "Дівичії ночі", "У неділю не гуляла...", "Чого мені тяжко, чого мені нудно...", "Заворожи мені, волхве..." та вірш "Гоголю".

У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання "некласного художника". У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.

Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам'ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам'яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії "Андруші", у вересні 1845 гостює у Кирилівці.

На початку жовтня Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії "Не женися на багатій...", "Не завидуй багатому..." та містерію "Великий льох". У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми "Наймичка", "Кавказ", вступ до поеми "Єретик". Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об'єднав у альбом "Три літа". Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. Наприкінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав "Заповіт". У січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам'ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва.

У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у А. Лизогуба. Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку "Три літа".

17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі "Третього відділу". Тут він створив цикл поезій "В казематі" ("В. Костомарову", "Чи ми ще зійдемося знову?", "Мені однаково...", "Садок вишневий коло хати"). Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом "Три літа". Згодом Т. Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 8 червня 1847 його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті "Близнеці".

В Орській фортеці із-під пера Т. Шевченка з'являються нові вірші: "Думи мої, думи мої...", "Згадайте, братія моя...", поеми "Княжна", "Сон", "Москалева криниця", поезії "N. N." ("Мені тринадцятий минало"), "Іржавець", "А.О. Козачковському", "Полякам". У кінці 1847 р. він відновлює листування з друзями і знайомими, зближується з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.

У першій половині 1848 р. в Орській фортеці Шевченко написав чотири твори: "А нумо знову віршувать", "У бога за дверми лежала сокира", "Варнак", "Ой гляну я, подивлюся...". У березні 1848 р. Т.Г. Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Тут він виконав малюнки "Пожежа в степу", "Джангисагач", "Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар'ї", "Урочище Раїм з заходу", "Укріплення Раїм", "Спорядження шхун" (два малюнки), "Пристань на Сирдар'ї", та інші.

Восени 1849 р. експедиція повернулася до Оренбурга, і Шевченко залишився опрацьовувати її матеріали. 23 квітня 1850 року Т. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, поета відправили до Орська і там допитували, згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався зі знайомими.

Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в'язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести "Щоденник".

2 серпня 1857 року Т.Г. Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньму Новгороді. За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у "Більшу книжку" свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: "Неофіти", "Юродивий", триптих "Доля", "Муза", "Слава". Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де познайомився із М. Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. 1856 року почали з'являтися у пресі переклади деяких його творів. На початку 1859 року вийшла збірка "Новые стихотворения Пушкина и Шевченко". У травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну і за поетом встановили суворий таємний нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися.

15 липня поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком "Кобзар", двома накладами вийшов альманах "Хата" із дев'ятьма новими поезіями Шевченка, об'єднаними під редакційною назвою "Кобзарський гостинець". У журналі "Народное чтение" як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета.

Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його "Букварь южнорусский". Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.

13 січня Т. Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу "Основа", де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою "Кобзар". У рецензії "Современника" на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. У своєму останньому вірші "Чи не покинуть нам, небого" поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав "Кременчуг". 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

Могила Т. Г. Шевченка на Чернечій горі біля Канева.

Селяни копають могилу Шевченку на Чернечій горі біля Канева. 1961 рік.

Джерело: https://knu.ua/ua/geninf/Shevchenko

Цікаві факти

• Головний доробок Великого Тараса – «Кобзар», у якому зібрано усі перлини з намиста його творчості. Видання побачило світ у 1840 році за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.

До першого «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами». 

Перше видання "Кобзаря" Т. Г. Шевченка. 
1840 рік. Санкт-Петербург.

«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.

Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».

Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були надруковані з цензурними купюрами. Припускають, що це зробив сам Мартос, злякавшись санкцій.

«У  консервативно-реакційних колах  «Кобзар» одразу ж викликав суперечки й зазнав нападок. Про одну з таких суперечок, - що відбулася 23 квітня 1840 року на вечорі в М.Маркевича, на якому був присутній і Шевченко, - в щоденнику Маркевича читаємо: «А Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий і небезпечний. Мартос впадає у відчай». Цей переляк і відчай, очевидно, й спонукали Мартоса, не зупиняючись перед додатковими видатками на переверстку, вилучити з «Кобзаря» ряд уривків, публікація яких могла мати неприємні наслідки не тільки для автора (що й показав згодом розгляд «Кобзаря» в ІІІ відділі)», - писав відомий шевченкознавець Василь Бородін.

Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом.

Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем. Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи.

Останнє прижиттєве видання «Кобзаря» почало публікуватись у 1861 році в петербурзькому науково-літературному щомісячнику «Основа» (останній номер вийшов уже по смерті поета) — до нього увійшло 43 поетичних твори і воно стало першим, надрукованим українським фонетичним правописом.

Найвідомішій книзі Шевченка — Кобзарю — в Черкасах присвячений цілий музей. Збірка переведена на більш ніж 100 мов. За час життя поета Кобзар перевидавався 4 рази, а за часів СРСР його тираж налічував 8 мільйонів копій.

Найменше в світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко. Створив його український майстер Микола Сядристий.  У ній 12 сторінок, на кожній по 8 віршованих рядків. Гортати сторінки збірки можна лише кінчиком загостреного волоска через їхній неймовірно крихітний розмір. 

М. Сядристий. Найменше у світі видання "Кобзаря"

• 1847 – після доносу на діяльність Кирило-Мефодіївського братства, що надійшов у поліцію, в Києві почалися арешти. Арештували і Шевченка, і під конвоєм відправили до Петербурга. Після кількох місяців у казематі, провели судове засідання, на якому було повністю доведено провину поета, чого він і не заперечував. Замість тюремного ув’язнення чи каторги його на 10 років визначили рекрутом в Оренбурзький окремий корпус.  

У засланні Шевченко хворіє на ревматизм і цингу. Попри суворий нагляд та важкий стан здоров'я, Шевченко продовжує малювати, писати ховаючись від унтерів та офіцерів, на випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-як добутого. Поетичні твори Шевченко вміщав у невеликі захалявні книжечки, оскільки міг ховати їх лише за халявами чобота. 

Оригінал Захалявної книжечки

В основу творів лягли спогади поета про його поїздку в рідне село та інші села України після багаторічного перебування в Петербурзі, куди він потрапив ще підлітком. Те, що побачив тоді Шевченко на батьківщині, вразило його до глибини душі. З почуттям гострого болю розповідає поет про поневіряння своїх земляків у кріпацькій неволі. Захалявні книжечки згадано у віршах «А. О. Козачковському»

• В останній рік свого життя Тарас Шевченко власним коштом видав «Букварь южнорусскій», за яким навчатися грамоті рідною мовою мали дорослі українці в недільних школах. Видавництво цього букваря може здатися скромним починанням, але саме ця книга стала революційним актом українського культурного відродження.

“Буквар южнорусскій” Тараса Шевченка став знаковим виданням 1861 року. Ця маленька книжечка мала на меті поширювати знання та грамотність серед простих людей і сприяти навчанню українців рідною мовою. Буквар містив азбуку з друкованими та прописними літерами, тексти для читання, цифри, таблицю множення, переспіви Псалмів Давидових та п’ять щоденних молитов.

Згодом Буквар був заборонений і вилучений з метою нерозповсюдження недільними школами. І це, не зважаючи на те, що «ничего в себе противного законам не заключает», як говорилось у доносі.

• Мало хто знає, що у Шевченковій спадщині є і прозові твори, такі, як драма «Назар Стодоля», і навіть повісті російською мовою, написані на засланні. У Новопетровському укріпленні Шевченко написав такі повісті російською мовою: «Наймичка» (1853), «Варнак» (1853), «Княгиня» (1853), «Музикант» (1855), «Нещасний» (1855), «Капітанша» (1855), «Близнюки» (1855), «Художник» (1856) і «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» (1858). Вони так і не були надруковані за життя Кобзаря. 

• Майже все своє свідоме життя Шевченко присвятив живопису і графіці. Саме талант до малювання відкрив йому дорогу на волю, став перепусткою у мистецьку еліту. Протягом 25 років кріпацтва і 10 років заслання він писав. Загалом Кобзар створив більше 1000 живописних творів за 30 років (з 1830 по 1861 рік). Близько 278 картин вважаються втраченими.

Перший автопортрет Тараса Шевченка. 1840 рік.

В 1842 році було створено найвідоміший твір українського живопису – портрет «Катерина», написаний за мотивом однойменної поеми.

Шевченко Т. Г. Катерина. 1842 рік.

До наших часів в оригіналах і частково в гравюрах на дереві і металі дійшло 835 картин Шевченка. Їх виконано олією, тушшю, аквареллю, свинцевим олівцем, сепією та в техніці офорта. Проте лише незначна частина художніх творів має авторські підписи, а дати створення – ще менша.

Шевченко Т. Г. Церква Богдана в Суботові. Акварель. 1845 рік.

Шевченко Т. Г. Благословіння дітей.
Брістольський папір, сепія. 1856 рік.

 Т. Г. Шевченка "Дари в Чигирині. Офорт. 1844 рік.

• У 1848 році Шевченко провів у морському поході 65 днів, а у 1849 році — 140 днів на шхуні «Констянтин».

Якість описових робіт Аральської описової експедиції Бутакова-Шевченка була вражаючою, бо ще в 60-70-х роках ХХ століття морські карти-лоції базувалися на їхніх дослідженнях, а саме — лоція Аральского моря 1963 року, видавництва Управління гідрографічної служби Військово-морського флоту №1004. Сучасні екологи, досліджуючи екологічні проблеми Каспійського та Аральського морів,базуються на описах експедиції.

За результатами дослідницької роботи члени експедиції О.І. Макшеєв, А.О. Акишев, А.С. Голов і К.Д. Рибін були нагороджені орденами святої Анни третього ступеня, Т. Вернер — отримав звання унтер-офіцера, а Т. Г. Шевченко — лише п’ять рублів сріблом, хоча начальник експедицій — капітан-лейтенант Олексій Бутаков — також подавав клопотання про присвоєння йому звання унтер-офіцера «за заслуги в создании карты и альбома рисунков».

Кампанія О. Бутакова. 1848 рік.

Шевченко Т. Г. Шхуни біля форту Косарал. Косарал, жовтень 1848 рік.

Походи по морю Шевченко згадував усе життя (особливо — другий) з неприхованою відразою. Велике скупчення людей, жахливі побутові умови, непридатна вода та їжа, постійне перебування в мокрому одязі підірвали здоров’я Шевченка.

Каратауська експедиція (квітень-вересень 1851 року), в якій брав участь Шевченко і яку очолював гірничий інженер Олександр Антипов, виявила промислові поклади кам’яного вугілля в горах Каратау на півострові Мангишлак. Під час пошуків Шевченко створив серію малюнків аквареллю й олівцем. Значна частина їх має назви місцевостей, де проходила експедиція, та авторські порядкові номери, що відповідають порядковим номерам пунктів її маршруту.

Шевченко Т. Г. 143. Експедиційний табір у степу. 1848 рік.

Шевченко Т. Г. Ханга-Баба (урочище). 1851 рік.

• Один із 300 кратерів на планеті Меркурій  було названо на честь Тараса Шевченка. Його діаметр – 137 км. А у грудні 1976 року Кобзарем було названо астероїд головного поясу 2427.
• У світі встановлено  1384 пам´ятники Шевченку, з них в Україні — 1256. Інші монументи нашого поета прикрашають міста в Бразилії, Китаї, Америці.   
• Пам'ятник у Чернігові, 1922 рік. Автор - Андрій Чапелик, нардний художник України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2000 рік). 

Пам`ятник Т. Г. Шевченку. Чернігів.

 Перший "Кобзар": історія появи

Вірші Тараса Шевченка, які має знати кожен українець

Місця в Україні, де бував, творив і жив Тарас Шевченко

Кохання у житті Тараса Шевченка

Тарас Шевченко і українська археологія

22 цитати Тараса Шевченка

Джерело: https://spadok.org.ua/

На полицях нашої  бібліотеки

Іваницька Д. Тарас Шевченко - дітям

( книга онлайн)

У фондах нашої бібліотеки є повне зібрання творів Тараса Шевченка, яке  містить усю відому сьогодні його літературну та образотворчу спадщину: поетичні, драматичні та прозові твори; щоденник, автобіографію, статті, археологічні нотатки, записи народної творчості; листи (включаючи колективні, підписані Шевченком), ділові папери; малярські та графічні твори Шевченка-художника.  До видання входять також творчі заготовки та підготовчі матеріали до нездійсненних, літературних і мистецьких творів Шевченка: плани, етюди, ескізи, начерки тощо.

Вперше до видання введено власницькі та дарчі написи поета на книжках, рисунках, офртах, фотографіях; документи, складені Шевченком (писані його рукою) чи за його участю; редакційні  виправлення поета у творах інших авторів.

Коментарі до кожного твору містять вичерпні відомості про всі наявні джерела тексту, перелік їх у генеалогічній послідовності, довідки про джерело основного тексту та датування твору; включає історію задуму і тексту твору, аналіз тволрчої праці над чорновим і подальшими рукописними текстами та аналіз друкованих текстів, що становлять продовження творчої  праці Шевченка.

"Нема на світі України, немає другого Дніпра" – тепер не просто рядки Кобзаря. Зараз для кожного з нас вони набувають сакрального значення. Окрім повного зібрання творів Т. Г. Шевченка у фондах нашої бібліотеки є окремі видання творів та книги про життєвий і творчий шлях українського поета та художника, збірка спогадів сучасників про Великого Кобзаря, які стануть надзвичайно цікавими та пізнавальними для читачів різних вікових категорій.