Інтелектуал, поліглот, перекладач зі світовим іменем, автор найскладніших перекладів світової класики українською мовою. У творчій спадщині Миколи Лукаша − переклади творів близько двох сотень авторів світової літератури з майже двох десятків мов, оригінальна поезія, численні рецензії, перекладознавчі та мовознавчі статті, унікальна картотека лексико-фразеологічних матеріалів. Легендарний український перекладач Микола Лукаш знав понад 20 мов, перекладав світові літературні шедеври й став жертвою політичних репресій.
Народився Микола 19 грудня 1919 року в Кролевці. Сім’я була заможною, батько хлопчика походив із козацької родини, мати також була шляхетсько-козацького роду. Під час голоду в 1919-1921 роках Лукаші прихистили родича, який вважався “ворогом народу”. За це більшовики розкуркулили сім’ю – забрали все збіжжя, коней, виселили з хати. У матері Миколи сталася істерика, голосила так, що малий перелякався мало не до смерті і після цього декілька років не розмовляв. Тата також такі потрясіння призвели до зловживання оковитою, після якої діставалося на горіхи всім нащадкам. П’ятеро дітей, злигодні, батьки невтомно працювали, щоби прогодувати родину. Займатися німою дитиною було ніколи. Тільки завдяки дядьку Дмитру, який щодня читав малому казки, розмовляв із ним, мова повернулася. Пізніше Лукаш згадував: “Я все розумів, але сказати нічого не міг”.
Лінгвістичні здібності Миколи Лукаша виявлялися ще змалку. Якось він утік з циганами і за декілька днів проживання з ними, заговорив та вивчив ромську мову. У семирічці опанував французьку, німецьку та англійську мови.
Після школи, Лукаш вступив до Київського університету, на історичний факультет. Водночас, щоб підзаробити гріш, працював перекладачем в “Архіві давніх актів”. Невеликі кошти, які вдавалося заробити, Лукаш витрачав на книжки. У 1930-ті роки букіністичні крамниці були заповнені «конфіскатом» засуджених письменників і науковців. Цінні видання продавали майже задарма. На відміну від Лукаша, продавці не дуже тямили в книжках, а ось Микола знався на них чудово. Йому вдалося зібрати усі 10 томів «Історії України-Русі» Михайла Грушевського, «Исторические монографии» Миколи Костомарова, «Описание старой Малороссии» Олександра Лазаревського, твори Михайла Максимовича.
В Київському університеті Микола Лукаш встиг послухати лекції знаменитого поліглота, академіка-сходознавця й письменника Агатангела Кримського. Кримський виховав кількох видатних лінгвістів. А ще він захоплював студентів своїми спогадами. Скажімо, любив згадувати про те, як освідчився Ларисі Косач. Але та йому відмовила. Листування Лесі Українки з Агатангелом Кримським збереглося, воно доносить неповторну атмосферу часу. З початком війни академік став жертвою кадебістів, які скористалися можливістю в евакуаційному безладі розправитися з українськими діячами.
В університеті Микола зустрів кохання свого життя. Олена Біличенко – смілива та сексапільна панянка вразила Миколу.
Почуття були настільки жагучими, що хлопець вже мріяв про одруження, але Олена тільки кепкувала з того. Це так вплинуло на вразливого Лукаша, що він взяв академвідпустку й подався вчителювати по селах Київщини. По поверненню до університету перевівся на філологічний факультет, бо там навчалася Біличенко, але нічого з того не вийшло. Дівчина на почуття уваги не звертала, тоді Микола зарікся – більше жодних експериментів із любов’ю та поринув у перекладацьку діяльність, адаптовував “Фауста” Ґете. У майбутньому Олена чотири рази виходила заміж, а Лукаш парубкував усе життя.
З початком війни Миколу Лукаша погнали рити окопи довкола Києва. Університет вивезли до Харкова. Лукаш дістався туди, дорогою був поранений у ногу. Після одужання він працював перекладачем у місцевій комендатурі, допомагав утікачам із примусових робіт (давав їм адреси криївок УПА).
З поверненням сталінських військ Миколу Лукаша мобілізували на службу на аеродром у Харкові. Під час авіанальоту він отримав страшне поранення в раніше пошкоджену ногу… Діставшись в Кролевець у Миколи почалася гангрена, ліків ніяких. Знання мов урятувало життя Лукашу. Серед окупаційних частин була угорська. До хати важко пораненого 22-річного хлопця зайшов офіцер-угорець і сказав угорською, недовго тому лишилося мучитися від гангрени… На що Микола відповів йому рідною мовою. Вражений угорський офіцер приніс антисептик та допоміг Лукашеві з лікуванням.
Після закінчення війни Микола вступив до Харківського педагогічного університету на факультет іноземних мов. Здібний до вивчення мов, він зовсім скоро почав викладати німецьку та французьку в цьому ж виші. Тоді найбільшою трагедією в його житті була втрата адаптації “Фауста”, і перекладач знову взявся за роботу. У 1950-х побачили світ його хрестоматійні українські переклади Ґете (500 сторінок) і “Декамерона” Бокаччо (660 сторінок).
1953 року виходить друком перший переклад Миколи Лукаша, а у 1955 нарешті друкується його один із найвідоміших перекладів – “Фауст” Ґете. За цей художній твір свого часу бралися навіть Франко і Старицький, проте змогли перекласти щонайбільше одну частину. Досконалістю тексту молодий майстер вразив навіть метра професійного цеху Максима Рильського. З його благословення і вийшла книжка.
Ґете писав “Фауста” близько 60 років, що неабияк вплинуло на різностиль твору, а отже, і на складність перекладу. І Лукашу – поліглоту та інтелектуалу – вдалося впорядкувати та перекласти найскладніші місця. Це єдиний зі світових перекладачів, хто повністю переклав усю поему. Навіть більше, зробив зрозумілою Ґетеву фантасмагорію. І при цьому – зберіг точність перекладу.
На роботу над твором Микола Лукаш витратив близько 20 років. А розпочав ще в школі. 1955 року переклад “Фауста” побачив світ. І відразу в Європі його визнали найкращим. Навіть присудили українському генію перекладу премію. Однак так і не змогли особисто вручити, бо вже знаного на весь світ перекладача не випускали за кордон.
Людина, що володіла іноземними мовами автоматично потрапляла під підозру спецслужб. А Микола Олексійович ще й відмовився од запропонованої сексотської співпраці з КГБ. Про кар’єру він не дбав, а від подальших переслідувань врятувало чи не амплуа дивака й залюбленого у книжки схимника.
Перекладач Лукаш жодного разу не був за кордоном. Тож, аби почути живу іноземну вимову, ходив в “Інтурист”. Єдиний легальний спосіб принаймні слухати іноземців.
Сам видатний поет і прозаїк, майстер епіграм і пародій, нестримний імпровізатор і фольклорист Микола Лукаш був не просто обдарованим поліглотом і перекладачем з феноменальною пам'яттю, а митцем-новатором.
Фактично до Лукаша як такого перекладу й не було, радше переказ. Перекладачі нерідко змінювали тексти, прилизуючи їх. У такий спосіб із “Фауста” зникла ціла частина поеми, де Ґете вживав нецензурщину. Микола Лукаш повернув читачам змогу читати справжнього Фауста. До Лукаша світову літературу зазвичай перекладали з російських текстів-перекладів. Натомість Микола Олексійович перекладав лише оригінали. Причому найскладніші. І це був не науковий переклад, а колоритний, адаптований, поетичний. Наприклад, циганську мову Федеріко Гарсіа Лорки він переклав за допомогою західноукраїнських діалектів. Саме Микола Лукаш чи не вперше в європейській літературі здійснює сміливий експеримент, перекладаючи на українську поезію Фредеріко Гарсія Лорки, написану галісійським діалектом іспанської мови, за допомогою також діалекту - гуцульського. В його розумінні переклад завжди був мистецтвом, а не формою науки. І так має бути. Для перекладу художніх творів одного знання мови мало, треба самому бути поетом чи прозаїком. Окрім того, добре знатися на культурі, традиціях, історії та світосприйнятті, навіть на національній самобутності, а отже, бути інтелектуалом. І Лукаш таким був.
В умовах тодішнього цензурного тиску в перекладацтво втікали як у простір відносної творчої свободи. До того ж, це давало змогу ще й не втратити кваліфікацію, не зубожіти до стану покірного ретранслятора ідеологічних гасел.
З середини 1950-х по 1973 рр. Микола Лукаш здійснює більшість своїх найкращих перекладів - "Дон Кіхот" Мігеля Сервантеса, "Декамерон" Джованні Боккаччо, "Пані Боварі" Гюстава Флобера, поезії Бернса та Гейне , Шіллера й Верлена, Рільке, Гюго, Міцкевича, Тувіма, Маяковського та багатьох інших - поезія й проза всіх напрямів і стилів.
Його легендарне козацьке "пане-брате" як переклад Herr Bruder в устах героїв "Фауста", блискуча адаптація Маяковського "Шел я верхом, шел я низом, строил мост в социализм" - "Йшов я верхом, низом ліз, міст мостив в соціалізм" засвідчили появу в Україні не просто майстерного, а найталановитішого її перекладача, завдяки якому далекі герої Сервантеса чи Гейне заговорюють українською жваво, природно й зовсім невимушено.
Одержуючи великі гонорари, Микола Лукаш завжди був без грошей. Йому вдалося зібрати велику і цінну бібліотеку. Він є автором колосальної колекції рідковживаних українських слів, а його неймовірною картотекою користувалося чимало колег. Збирав матеріали для словника “Моя матюкологія”, який знищила сестра Лукаша. Словники Лукаша досі не перевидано. У вільному доступі є лише Фразеологічний словник Лукаша.
До одягу Микола Лукаш був байдужий. Ходив у поношеному костюмі класичного крою або у спортивному. Зимового пальта, теплої шапки не мав. Взимку ходив простоволосий або у спортивній шапчині з помпоном, підчищеному світлому пальті, розтоптаних черевиках. Голився лише в перукарні. Їв двічі на день. Снідав у кафе ресторану «Театральний», обідав у ресторані «Інтурист», а з побудовою на розі Хрещатика готелю «Дніпро» — в ресторані цього закладу, призначеного, по суті, для іноземних туристів. Вдома, у «комуналці» на вулиці Коцюбинського, ніколи не тримав жодних продуктів, посуду. Кімнату свою ніколи не замикав. Епатажний дивак, дуже вправний шахіст у парку Шевченка, азартний шанувальник доміно й більярду у Маріїнському парку, вишуканою українською лаявся із завсідниками, добиваючи вовків, забиваючи козла, палкий шанувальник футболу, який обожнював скандувати "Ки-їв!" на стадіоні "Динамо".
У 1973 році Лукаш одержав однокімнатну квартиру на вулиці Суворова. Усі меблі з «комуналки» лишив сусідці. Із собою взяв лише картотеку, письмовий стіл, кабінетний столик, книжки та друкарську машинку. З кухні зробив книгосховище. Попросив викинути газову плиту й засів за переклад "Дон Кіхота" Сервантеса.
 |
| Микола Лукаш зі своїм другом Григорієм Кочуром. |
Коли вийшов резонансний публіцистичний твір Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», за який 1973 року автора засудили до 5 років ув'язнення та 5 років заслання, Лукаш його публічно підтримав. Написав листа до Президії Верховної Ради УСРС з проханням надати можливість йому відбути покарання замість Івана Дзюби, який хворів на сухоти. За це його виключили зі Спілки письменників, заборонили друкуватися. Збірка віршів французького поета Аполлінера в Лукашевому перекладі світ так і не побачила. А з багатомовного тлумачного словника української мови вилучили всі посилання на Лукашеві переклади. Тривалий період біля його під'їзду стояв пост міліції, що не пропускав до нього нікого.
Заощаджень у Лукаша не було, економити він не вмів. Отож був приречений жити надголодь, на позичені у знайомих кошти. Лукашу радили визнати помилковість своєї заяви до Президії Верховної Ради та записатися на прийом до секретаря ЦК з ідеологічних питань Валентина Маланчука. Можливо, і влада змінила б гнів на милість. Але він категорично відповів, що не хоче, щоб якийсь чиновник возводив його у звання поета, й уперто наполягав, що ні в чому не винний. А час плинув. Іван Дзюба давно відбув рік ув'язнення, став друкуватися, а Лукаш лишався вигнанцем. Лише у 1979 році ситуація змінилася. Новий редактор журналу "Вітчизна" Віталій Коротич запропонував Лукашеві перекласти кілька віршів з угорської.
Останні роки життя Микола Лукаш хворів на рак. Був поновлений у Спілці письменників України на хвилі перебудови у 1986 році. Помер у серпні 1988 року, похований на Байковому кладовищі. На могилі великого перекладача–поліглота пам’ятник власним коштом спорудила його шанувальниця, викладачка "Могилянки" Ольга Петрова.
 |
| Могила Миколи Лукша, скульптор Євген Прокопов. |
Микола Лукаш так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів — книжки під назвою «Від Бокаччо до Аполлінера», яка була видана 1990 року і стала своєрідним пам'ятником Лукашеві.
На полицях нашої бібліотеки
Антологія знайомить читачів із визначними творами зазначеного періоду. До книги включені шедеври поетичної творчості Поля Валері, Поля Елюара, Гійома Аполінера, Федеріко Гарсіа Лорки у перекладі Миколи Лукаша та ін.
Твори, подані у цьому виданні, - Вільяма Шекспіра, Лопе де Вега, Жана-Батіста Мольєра - це вершинні здобутки світової драматургії. Світові шедеври цих драматургів відображають неймовірний, пристрасний інтерес кожного з них до людини, її думок і почуттів, людини у її високості та ницості, у щасті та горі. Твір Лопе де Вега "Овеча криниця" ви зможете прочитати у неперевершеному перекладі Миколи Лукаша.
https://www.radiosvoboda.org/a/mykola-lukash-100-rokiv/30332541.html
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=12555
Немає коментарів:
Дописати коментар