Народилась Ліна Василівна Костенко у родині вчителів. Батько поетеси, педагог і поліглот Василь Костенко самотужки опанував 12 мов і вчителював у місцевій школі, викладаючи майже всі предмети. У 1936 році його як "ворога народу" засудили на 10 років концтаборів. "Вашим червоним прапором тільки биків лякати", – заявив він суддям, почувши вирок – 10 років таборів.
 |
На фото родина Костенків: мама Зінаїда Юхимівна, брат, Ліна, батько Василь Григорович |
У 1936 році родина перебралась із Ржищева до бабусі в Київську Венецію на Труханів острів. Дитинство Ліни Костенко пройшло в роки Другої світової війни. Із 1937 по 1941 роки навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові. Школу було спалено 1943 року разом із усім селищем. Про це згодом Ліна Костенко написала вірш "Я виросла у Київській Венеції".
Після закінчення середньої школи на відмінно, вступила в Київський педагогічний інститут, а згодом навчалася у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.
 |
| Ліна Костенко у 1948 році у віці 18 років |
Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих "шістдесятників" створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.
Велику увагу та інтерес читача і критики викликали збірки віршів Ліни Костенко «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958), а збірка «Мандрівки серця» (1961) закріпила успіх та поставила ім`я поетеси серед визначних майстрів української поезії, засвідчивши її творчу зрілість.
На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її піддавали критиці за «аполітичність», а фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів» був виключений із плану знімання.
8 квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
Збірку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал» забороняє радянська цензура, її зняли з друку у 1963 році. Наступну книжку «Княжа гора» теж зняли з верстки. Сучасники розповідають, що цілком імовірно йшлося лише про одну поезію про Україну, яка не догодила тим, що була "недостатньо радянською". Затята Костенко на поступки не пішла: "Або збірка буде із цим віршем, або не буде збірки!"
1965 — Ліна Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня у Львові на суді над М. Осадчим, М. Зваричевською та братів Горинів. Коли заарештованих вели до зали суду, київський "десант підтримки", у складі якого були також Іван Дзюба та В'ячеслав Чорновіл, вигукував їм "Слава!" та кидав квіти. А Ліна, прорвавшись крізь стрій конвоїрів, вклала в руку Зваричевській плитку шоколаду, котру, за словами Михайла Осадчого, тут-таки вихопив начальник охорони… Разом із І. Драчем вона звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.
У 67-му у Львові відбувся ще один суд, на якому була присутня Костенко – тепер уже над Чорноволом. Потім – ще один протест, цього разу проти введення радянських військ на територію Чехословаччини. Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».
У цей час вірші Ліни Костенко в Україні майже не друкувались. На ім`я та творчість поетеси наклали табу і вона була змушена 16 років писати у стіл. Історичний роман у віршах "Маруся Чурай", шедевр української і світової літератури, за який Костенко в 1987 році отримала Шевченківську премію, пролежав нікому не відомим цілих 6 років. Проте виходили публікації у журналах Чехословаччини та у газетах в Польщі, а її вірші ходили в «самвидаві».
Ліні Костенко належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987), історична поема "Берестечко" (2010) та збірка "Гіацинтове сонце" (2010).
У 2010 році світ побачив перший роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», який викликав небувалий читацький ажіотаж, що призвело до піратських передруків через його нестачу у книгарнях. А вже станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч.
У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а через рік, у 2012 році, у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране».
У липні 2018 року Ліна Костенко підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.
Коли у 2022-му розпочалося повномасштабне вторгнення рф, Костенко несподівано з'явилася на публіці під час нагородження Орденом Почесного легіону Франції. Уперше за останні 12 років письменниця дала інтерв`ю телеканалу "Київ", у якому розповіла, що не припиняла працювати, навіть коли під Києвом точилися бої.
"Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну. І ці бомби о четвертій годині ранку — мені вони звичні з дитинства. Тепер я знову почула ті самі бомби, страшніші, і, мушу вам сказати, я не злякалася. Ні разу не пішла в укриття. Воно гуде, думаю, добре, хай: уб'є, то уб'є. Перший місяць, правда, не дуже писалося. Перший місяць я стежила за кожним кроком і нюансом цієї війни. А потім узяла себе в руки й почала писати, писати і все. А інші люди кожен у своїй професії робить своє", — розповіла письменниця.
Твори Ліни Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами.
Особисте
Першим коханням Ліни Костенко був поляк Єжи-Ян Пахльовський, однокурсник, з яким вона познайомилася в Московському літературному інституті. Він прагнув стати письменником-мариністом. У шлюбі з ним народилася донька Оксана (українська письменниця та культоролог, професор, викладачка української в Римському університеті ла Сап`єнца).
Другий чоловік Ліни Костенко - Василь Цвіркунов, керівник Київської кіностудії імені Олександра Довженка. Саме за його підтримки світ побачили "Тіні забутих предків", "В бій ідуть тільки старі", "За двома зайцями" та багато інших. Вони познайомились у 1963 році, Цвіркунов мав сім`ю і дітей, Ліна теж перебувала у стосунках. Не зважаючи на ці обставини, вони одружилися і прожили щасливе життя довжиною у 25 років, аж до самої смерті чоловіка. У цьому шлюбі народився син, якого Ліна Василівна назвала на честь двох Василів - чоловіка та батька, чия стійкість і мужність була для неї взірцем. Василь Цвіркунов-молодший - програміст і нині живе з родиною в США.
- У дитинстві Ліна мріяла стати льотчицею. Бажання було настільки сильним, що вона змайструвала собі саморобний парашут із старої маминої парасолі та простирадла, піднялася з ним на горище і стрибнула. Тоді маленька Ліна ледве не загинула, тому з мрією дитинства було покінчено. Вже дорослою Костенко стала педагогом і лише згодом відкрила талант до поезії.
- Про молоду Ліну ходять легенди. Кажуть, вона була дуже екстравагантною жінкою і багато курила. У неї закохувалися відомі чоловіки: зокрема, прихильності Ліни добивались українські поети Василь Симоненко та Дмитро Павличко. Другий навіть зізнався, що досі береже коробку сірників, яку придбав декілька десятків років тому спеціально для того, щоб при зустрічі прикурити Ліні цигарку.
- Через впертість та неабияку сміливість Ліну Костенко називають залізною жінкою. Вона завжди говорила та писала, що хотіла. Навіть коли її колеги боялись репресій та мовчали, вона відкрито критикувала владу. Таку незламність поетеса унаслідувала від бабусі.
- Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України. За словами письменниці, їй не потрібні жодні нагороди: "Політичної біжутерії не ношу".
- 14 липня 2022 року українська письменниця і поетеса отримала найвищу нагороду Франції - Орден Почесного легіону.
- У 1967 році кандидатуру Ліни Костенко висували на отримання Нобелівської премії (у списку 70 авторів). Це стало відомо після оприлюднення документів Шведською академією наук у 2017 році - адже вся документація Нобелівського комітету тримається в секреті протягом 50-ти років.
Крилаті вислови:
А я кажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа — то тихе море сліз.
Плювати в неї — гріх тяжкий, неможна.
Страшні слова, коли вони мовчать.
Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову.
- Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.
- І жах не в тому, що щось зміниться, – жах у тому, що все може залишитися так само.
- Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми – живі, нам треба поспішати.
- Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.
- І що цікаво – серце у колібрі майже втричі більше, ніж шлунок. От якби так у людей.
- Марудна справа – жити без баталій. Людина від спокійного життя жиріє серцем і втрачає талію.
- Єдине, що від нас іще залежить, —Принаймні вік прожити як належить.
- Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими!
- Будні роблять людей буденними.
- А як пильніше глянуть навкруги — все хтось комусь на світі вороги.
- Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла.
- Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем.
- І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт. І наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…
- А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки втомитися.
- Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
"Бомби о четвертій ранку - вони мені звичні з дитинства". Ліна Костенко.
Вірші Ліни Костенко (читати онлайн)
Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9B%D1%96%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
https://suspilne.media/culture/406524-bombi-o-cetvertij-ranku-meni-voni-zvicni-z-ditinstva-93-roki-lini-kostenko/
На полицях нашої бібліотеки
«Триста поезій» - цифра, яка вражає. Ця естетична антологія є цінним надбанням: у ній зібрані найкращі твори Ліни Костенко з усіх періодів життя, а впорядкуванням книжки займалась Оксана Пахльовська - донька поетеси.
Немає коментарів:
Дописати коментар