Новий календар. Новорічні свята.

 Юлій Цезар зауважив, що римляни завжди перемагають, але ніколи не знають, коли це трапилось. Щоб надалі подібних ситуацій не виникало, 1 січня 45 року до нашої ери набув чинності введений Юлієм Цезарем новий календар. Він базувався на тривалості сонячного року, а не на місячних циклах. Римський календар був дуже невпорядкований і до того ж, Цезар був верховним понтифіком , який кожного разу змушений був призначати початок нового року. У римлян новий рік починався з 1 мартіуса (березня). Але Цезар дав розпорядження перенести початок нового року на січень, тому що якраз у цей час сенат затверджував бюджет і військові походи. І тому вирішили, що цей місяць буде набагато доречнішим. Так запровадили першу календарну систему.

 В ній існувало 12 місяців, один із яких вшанував ім`я Цезаря – Julius (липень). Рік тривав 365 діб. Однак через те, що кількість діб мала бути цілою, чверть доби враховується високосним роком. Ним користувалися до XVI сторіччя.

Тільки в середині XVI сторіччя Папа Римський Григорій ХІІІ звернув увагу на неспівпадіння, а точніше відставання Юліанського календаря від астрономічних явищ на 10 днів. Кожен з цих 10 днів набігав за 128 років за рахунок додавання хвилин і секунд, які ігнорувалися при визначенні високосних років. Саме завдяки Папі в католицькій церкві вирішили ліквідувати цю різницю ось яким чином: одразу ж після четвертого жовтня 1582 року настало 15 жовтня. Отож, ці 10 діб, які накопичилися, були ліквідовані. Щоб надалі не допускати появи такої істотної різниці, почали кожний рік з двома нулями, яким закінчувалося сторіччя, дві перші цифри ділити на чотири. Якщо ділилося без залишку – рік залишався високосним. Якщо була остача – такий рік вважали простим. Наприклад, узяти 1700 рік: 17 без остачі не ділиться, тож такий рік вважається простим. За 400 років (з 1600 до 2000) таким чином не враховувалися три високосних роки (1700, 1800, 1900). Тож три доби прибиралися, й це суттєво зменшило різницю в часі. Тепер зайва доба за Григоріанським календарем набігає лише раз у 3323 роки, а не у 128 років. А різниця між Юліанським та Григоріанським календарем нині складає 13 діб. 

У Древньому Римі бере свій початок і традиція новорічних привітань та віра у те, що перший день нового року віщує новий початок, яка міцно вкоренилася в культурі західних народів. Перший новорічний день римляни вважали дуже важливим, тому починали у ньому нові великі справи. Цього ж дня прийнято було вітати одне одного та робити подарунки. Спочатку дарували овочі та фрукти, обклеєні позолотою, фініками і виноградом, потім – мідними монетами і навіть цінними подарунками.

Традиції новорічного святкування в Україні

В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували новий рік і в березні, і у вересні, і у січні, та й тепер 2 рази.

На терени Київської Русі традицію святкування Нового року 1 січня запровадив Петро І у 1700 році, запозичивши її в Голандії та інших країнах Західної Європи. Причому, як і раніше, літочислення продовжувало вестися за юліанським календарем, який зберігався на всій території Російської імперії до 1918 року. Через це тривалий час Новий рік на землях, що входили до її складу, не збігався із західноєвропейським.

Відповідно до історичних згадок, Петро І увів традицію прикрашати ялинки, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічні кумедні костюми з масками. Згідно з царським указом, прикраси на ялинках мали висіти до 7 січня. Першого ж січня, на знак свята, люди мали вітати один одного з Новим роком, а всі у кого є невеликі гармати або рушниці, опівночі мали стріляти в небо у своєму дворі. На великих же вулицях з 1 по 7 січня вночі треба було запалювати багаття з дров або соломи. Ось що раніше використовували замість бенгальських вогників, але ялинка, як і раніше, залишається символом новорічного свята.

Лише у 1918 році на землях України впроваджується григоріанський календар, а Новий рік знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква відмовилась переходити на новий стиль, через що усі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжуть святкуватися за юліанським календарем.

Оскільки традиційне народне святкування Нового року в Україні мало під собою глибоке релігійне та звичаєве підгрунтя, то люди не могли відмовитися від старовинного обряду прадідів та продовжували святкувати Новий рік між Різдвом та Водохрещам, тепер не 1, а 14 січня. Саме це свято зберегло усю традиційну обрядовість та релігійно-культовий зміст, які передавалися із покоління у покоління. Так з`явився в Україні Старий Новий рік.

Натомість свято 1 січня стало для українців веселим світським святом, яке об`єднало нас з рештою світу не лише однією спільною датою, а й традицією святкування. У свою чергу Новий рік 14 січня залишається невід`ємною складовою річного обрядового циклу українців та найповніше відображає традицію українського новорічного святкування, яке перекликається з міфічними та релігійними уявленнями поколінь предків та несе у собі глибокий символічний зміст.

Український дідух – це запорука нового врожаю, добробуту та багатства. Дідух цілком можна вважати замінником ялинки, адже дідух – це таке собі «хлібне дерево», тому його теж прикрашають, мов ялинку, стрічками, квітами, калиною тощо.

Після закінчення різдвяних свят дідух спалювали для того, щоб зима закінчилася і можна було розпочинати сільськогосподарські роботи на полі, а також для того, щоб душі предків, які прийшли погостювати на Різдво, могли повернутися на небо. Перед тим, як його спалювали, дідух обробляли – обмолочували, зерно висівали, а вже птім солому, яка залишилась від цих ритуальних дій, спалювали на дорозі.